Нікого не слухайте: ви не погані батьки

Батько трьох дітей та викладач Школи журналістики УКУ Отар Довженко — про те що не всі поради чи книги про виховання однаково корисні

Є в мене одне правило, якого я стараюся дотримуватись: якщо хочеш розказати іншим людям, що їм робити з їхніми дітьми, не роби цього. Якщо вони не просять тебе про це, звісно.

Правило це з’явилось через те, що мене жахливо дратує величезний потік агресивно-претензійних порад-наїздів на тему виховання дітей. Мені здається, що його головна мета – виховати в людях комплекс поганих батьків. Усе це «поговоріть зі своїми дітьми», «витрачайте на своїх дітей більше часу», «любіть їх не так, а сяк». Навколо стільки людей, які точно знають, як правильніше виховувати чужих дітей!

Я читаю зараз книжку The World Until Yesterday: What Can We Learn from Traditional Societies? Джареда Даймонда. Він понад півстоліття досліджував народи, які досі живуть по-доісторичному і займаються мисливством-збиральництвом. Там купа цікавого, але особливо – про виховання дітей. Чимало тенденцій сучасного виховання (спільне спання, годування на вимогу, носіння у слінгу, табу на фізичне покарання) походять саме зі світу мисливців-збиральників – вони це завжди практикували.

Даймонд розповідає про те, що мешканці Нової Гвінеї часто мають шрами від опіків: виявляється, діти часто бавляться біля відкритого вогню, і батьки не заважають їм зробити свою помилку і з’ясувати, попікшись, що пхати руку у вогонь не можна. Це одвічно притаманна їм штука – ставлення до дитини як до повноцінної особистості, яка має право зробити всі свої помилки. Хоча інші сучасні первісні люди примотують дитину до дошки і носять перші три роки життя, бо знають, що, якщо вона відповзе у джунглі, їй гаплик.

14063235
Як це було до Facebook

«Пішла в снопи – пошкандибала Івана, сина, годувать. Воно сповитеє кричало у холодочку за снопом», – у наш час шевченкову матір, яка кинула свою дитину сповитою на землі саму, неодмінно зацькував би свідомо-батьківський фейсбук. Даймонд згадує часи, коли він і його дружина лишали – серце з жалю розпікало! – маленьких синів у кімнаті ридати годинами, бо тогочасні уявлення про виховання дітей суворо вимагали «дати наплакатись», аби дитина призвичаювалась до самодостатності.

Коли один місіонер збирався покарати різками свою дочку, все індіанське село збіглось подивитись, бо їм ніколи не спадало на думку, що дитину можна карати. А в одного африканського племені дитину, яка робить щось не так, не просто має право, а зобов’язана побити кожна доросла людина, яка опинилась поруч.

У сучасній Швеції, додає Даймонд, підняти руку на свою дитину – кримінальний злочин, тоді як у Британії чи Франції фізичні покарання досі практикуються досить часто. Чому – чорт його знає, так склалося.

«Правильного» варіанту виховання дітей серед народів, які живуть первісним життям, не існує, і в історії є маса варіантів: хоча б ліберальне «афінське» і суворе «спартанське» виховання дітей, що практикувалось в один час. Суворе виховання, покликане дисциплінувати дитину та привчити її до самоконтролю, за гіпотезою Даймонда, з’явилось, коли люди перейшли до землеробства і особливо до скотарства, де на дитину покладалась відповідальність за найцінніше, що є в родини – худобу. Тобі тринадцятий минає, а ти вже маєш перейматись тим, щоб ягнята не втекли.

Читайте також. Лідерство серед альфа-самців (рос.)

Зараз ми болісно виколупуємо з себе цю спадщину скотарів, доходячи часом до крайнощів. Наприклад, варто комусь описати в фейсбуку ситуацію, коли мама кричить на дитину, і десятки людей у коментарях улаштують змагання з засудження.

Люди дуже різні, кожна людина дуже різна всередині самої себе протягом різних періодів життя. «Я люблю тебе, тому не дозволяю тобі пхати пальці в розетку», «я люблю тебе, тому дам тобі запхати пальці в розетку і реанімую», «ти мене не любиш, бо не дав запхати пальці в розетку», «ти мене не любиш, бо не зупинив, коли я пхав пальці в розетку» і ще купа варіантів можливі, і ви часто не можете їх передбачити. Я знаю дорослих, які вважають себе травмованими тим, що їхні батьки були занадто хорошими. У багатьох підлітків є період, коли їх вивертає від батьків, хай там якими чудовими вони є, і дитина робитиме все навпаки. І правильних способів поведінки батьків у цій ситуації нема.

Психологів би я тут ще послухав, особливо деяких, які не починають із «якщо з вашою дитиною щось не так, то винні завжди ви». А посполитим, які читають іншим нотації про виховання дітей, раджу зайнятися своїми. Або виробництвом своїх, якщо ще не надбали.

Дитина – не горщик, який можна зліпити рівним або кособоким, і не стілець, для якого потрібно ідеально відміряти довжину ніжок. Дитина є особистістю й розвивається сама, й батьки, будьмо щирі, часто переоцінюють свій вплив на її формування. І ви маєте право на свої помилки у стосунках з дитиною, на свою недосконалість, яку оцінювати тільки вам і вашим дітям. Ця оцінка також не статична – вона змінюватиметься з віком, і вам може стати соромно за свої помилки, яких ви зараз не усвідомлюєте, а ваші діти, навпаки, подякують вам за урок (або навпаки).

Читайте також. Дозвольте дитині перебивати (рос.)

Читайте також. До чого призводить «дітоцентризм» (рос.)