Батьки

Батько в декреті: Артем Чапай

Журналіст і письменник Артем Чапай нещодавно вирішив перейти у статус фрілансера задля того, щоб більше часу приділяти своїм дітям. Фактично від зараз у декретній відпустці: дружина працює, а він передусім доглядає за двома синами — однорічним і трирічним. Чому він так вирішив, Артем розповів для Fathers Club.

Ми з дружиною домовлялися, що будемо по черзі займатися дітьми: перший рік з кожною дитиною, поки грудне вигодовування — дружина, другий рік, до дитсадка – я. Так і зробили. Я переконаний, що чоловік, так само як і дружина, повинен іти у відпустку з догляду за дитиною. Це допомагає зберігати позитивні стосунки в шлюбі.

Як іронічно пише сам Артем, цу "фотка на тему як легко подорожувати з двома дітьми". Львів, червень 2015 року
Як іронічно пише сам Артем, цу “фотка на тему як легко подорожувати з двома дітьми”. Львів, червень 2015 року

Ось чому. Зазвичай жінка в декреті значною мірою втрачає соціальні зв’язки, які вона мала до народження дитини. Особливо це стосується жінок, які народжували двох чи більше дітей з невеликою різницею у віці. За великий проміжок часу в декреті виявиться, що у своїй професії жінка вже мало кого знає, та й досвід втрачається — і виходить, що жінки вимушено переключаються переважно на дім.

А якщо за почерзі вдома то мати, то батько — все набагато простіше. За один рік декрету ніякі соціальні зв’язки чи професійні навички не втрачаються, знайомства та вміння зберігаються. Після року, коли дитина не на грудному вигодовуванні, чоловік так само, як жінка, може впоратись із дитиною. По-моєму, справедливо.

Квітень 2015 року. "Як положено кожному нормальному мужику - пішов у декрет. Бо жінка теж повинна мати можливості для професійного розвитку, навіть за відсутності бабусь і найманої праці нянь.
Квітень 2015 року. “Як положено кожному нормальному мужику – пішов у декрет. Бо жінка теж повинна мати можливості для професійного розвитку, навіть за відсутності бабусь і найманої праці нянь.

Здається, частина розлучень трапляються саме тому, що кожна сторона вважає, що з нею поводяться несправедливо. Як розвивається часом подружнє життя? Жінка в декреті займається дитиною чи дітьми, а чоловік заробляє гроші. Окей. Далі. Виникає розподіл. Чоловік направлений тільки на гроші та кар’єру, жінка – тільки на дітей. І між ними все менше точок дотику тому, що, як то кажуть, буття визначає свідомість. У кожного — інше буття, тож у кожного — інша свідомість. І знайти спільну мову стає важче. У кожного свої, ніби окремі життя – у чоловіка робота та кар’єра, у дружини – дім та діти.

А якщо ми ділимо обов’язки по року – цей рік ти сидиш з дітьми, наступний я, то у нас обох більше точок дотику, бо у нас більш схожа реальність. Адже в такому варіанті кожен дуже добре знає і що таке втомлюватись на роботі, і що таке втомлюватись із дітьми.

11731567_10153039866218437_4259152609433784502_o

Тому я за те, щоб чоловік залишався з дітьми по максимуму. Не тільки для дітей — для себе самих. Для того, щоб між чоловіком та жінкою не розпадалися зв’язки. Щоб вони відчували себе на рівних.

Коли старі сусідки біля дому бачать, як я гуляю з коляскою, вони називають мене «папа-мама». Якось п’яний сусід-гопнік, побачивши мене з коляскою, сказав: «не уподобляйся женщине». “Справжнім мужикам” часом треба окремо пояснювати “на пальцях”: якщо ти проводиш час із маленькими дітьми, ти від цього не стаєш жінкоподібним. Це абсолютно дурний стереотип. Ну, власне, він є більше у люмпенів, ніж у хіпстерів, грубо кажучи.

11046406_10152772663953437_4531562635559911496_o

Все-таки суспільство наше доволі консервативне. Це виражається вже в тому факті, що у батька в декреті аж беруть інтерв’ю: “Вау, сенсація!”, а у мільйонів жінок у декреті інтерв’ю не беруть — як то кажуть, це все, що вам треба знати про рівність чоловіків і жінок в Україні.

Інша тема. На жаль, часом досі вважається нормальним бити дитину. Але є набагато ефективніші способи. Дитина, яка порушує табу, карається дуже просто – тимчасовим відчуженням від батьків. Ти відвертаєшся і йдеш в іншу кімнату. Потім вона сама попросить пробачення. Тому що емоційне відчуження батьків – велика трагедія для дитини. Іноді достатньо сказати: поки ти не поводишся нормально, я з тобою не дружу. Наш витирає сльози: “Все, я вже поплакав”.

Це, що я кажу — лише про виховання дітей до трьох років. Як поводитися зі старшими, я поки що не знаю.

11043293_10152773449288437_8882632549277142327_o

А взагалі, ми з дружиною дотримуємося простого принципу виховання, який виражається фразою, підслуханою у однієї подруги: Don’t try too hard, don’t be too serious.

Підпишіться на розсилку щоб щодня отримувати в свою поштову скриньку оригінальні статті та поради експертів.
↓ Отримайте краще від нас прямо в свою поштову скриньку


    form_image