Позиция

Фітнес мозку при депресії

Психолог та батько Віталій Гаврилюк пропонує незвичайну відповідь на запитання як вийти з депресії

Як я подолати депресію? Відповідь була б: “НІЯК”. Її неможливо перебороти. Не працюють всі ці: “все буде добре, я справлюся, я знайду в собі сили, мотивацію”. Ось вип’ю ще одну чашку кави і вперед, з новими силами я буду працювати, жити, як раніше, зараз спробую нові способи, нові системи мотивацій, цілей тощо.

Депресія підточує самі основи. Все, що раніше працювало, всі ці мотивації, мрії, цілі, устремління – вони зникають, тьмяніють. І ти навіть не розумієш, заради чого, чому, навіщо, куди тобі вилазити з цього стану. Більше того, якщо бути справді чесним із собою, в глибині цих відчуттів, в глибині себе ти починаєш розуміти, що ти не просто не можеш звідси вилізти. Ти не хочеш цього робити! Чому? Та тому, що тобі тут добре.

Виталий Гаврилюк
Виталий Гаврилюк

Ще раз, але повільніше. Тобі. Тут. Добре. Нарешті добре, комфортно і тепло. Ось це і є ключова точка цього стану, виявляється – тобі тут добре. Як добре в хуртовину сидіти в одинокій хатинці десь в далекому полі, біля лісу, можливо на далекій півночі. Де навколо немає жодної людини, і навіть Діда Мороза чи Санта Клауса. Ти тут сам. Сидіти і чути ці повивання вітру, ці завивання вовка, ці дикі звуки дикої природи, де із людей є тільки ти. Можливо в цій маленькій хатинці горить багаття в каміні, можливо ні. Але що головне, тут є ти. Ти сидиш в цій хатинці, в цьому полі, де гуде і завиває хуртовина. І нарешті тобі добре, бо більше немає всіх інших, всіх цих цілей, цих “треба”, “потрібно”, “було б добре”, зобов’язань, обіцянок. Ти тут сам, а все це “потрібно” лише гуде завірюхою навколо тебе, де ти в хатинці і нікуди не йдеш, бо не можеш, там же страшна заметіль, там холодно і небезпечно. А тут тобі добре, тепло і спокійно.

Але ми ж живемо не в хатинці. Навколо нас світ, наш світ – дружина, дитина, колеги, друзі, робота, сусіди, рахунки, дзвінки, смс, пошта. І не можемо ми просто взяти так і зникнути, зануритися в себе. І якби ж лише на годинку, а якщо на це потрібно день, два, тиждень, а якщо і цього буде мало і взагалі невідомо коли це скінчиться?

Коли мій тато помирав від смертельної хвороби, до нього приходили друзі і казали – “Борись Льоша, борись! В тебе малі діти, тобі є заради кого жити, заради кого боротися. Давай, борись!”. І такі дивні мені ці слова, бо ніби ж і думаєш тоді, що він міг би побороти ту хворобу, та він не зміг. Чи не захотів? Чи хвороба була сильніша? Але от я думаю, а якщо хвороба – це не ворог, а якщо хвороба це як та хурделиця, яка десь глибоко в душі повертає нас до себе, в нашу хатинку? І хвороба – це і є ми, це і є я, точніше, те що ми самі робимо з собою.

Читайте также. 20 вопросов, которые вам нужно задать своему отцу

Про хворобу складно зараз говорити. А от про депресію можна спробувати. Якщо я депресія, то що ж я роблю? Відповідь була б: “Заганяю тебе в цю “хатинку”, відкидаю всі ці “треба”, “потрібно”, все те, що світ від тебе хоче, забираю той образ майбутнього, який ти собі придумав, який тобі нав’язав чи підказав світ, знищую всю фальш і непотріб, який ти сам собі назбирав?”

7715118384_2a7cbe9695_oІ дійсно, так багато стало відповідальності, особливо коли став “чоловіком”, а потім “батьком”. І останнім часом почав відчувати, що просто не справляюся. А ще ці прекрасні плани на майбутнє. Хочеться і того, і того, і свою квартиру, і машину, і відпочинок і всілякі речі, і багато-багато чого. Але так як я раніше робив, зараз не виходить, все сиплеться і рушиться, рушиться і руйнується, і разом з цим всім руйнуєшся і ти сам. А можливо той образ тебе, який вже не життєздатний і прийшов час йому померти. Навіть коли пишу ці рядки, з’являється цей голос, який каже як ТРЕБА написати. Але мабуть це не мій голос, бо він не на моєму боці, чомусь від його втручань мені тільки важче, тільки нестерпніше. А може і мій, бо він же і справді мотивує і веде вперед. Але ніби мені з ним важко, бо має бути ще один голос, який скаже: а давай зробимо як я хочу, не так як треба, а так як я хочу, як я бачу. Так, щоб серце билося в ЦЕЙ момент. Не знаю чи це правильно, але давай будемо жити по-іншому. Без рецептів, без планів наперед, тобто хай вони буть собі, але робити ми будемо так як нам хочеться, бачиться, як нам подобається.

Гарні слова, та не так все просто, і буденність ніхто не відміняв. І не так все просто у житті. Але дати цьому голосу бути почутим, бути появленим, бути – ось перемога, маленька, одна з багатьох, одна з дуже важливих. І тоді щось міняється. Тоді. Щось. Міняється. В тобі. Тоді щось міняється в світі. Тоді ти просто можеш сидіти і нічого не робити. Сидіти…Бути…Дихати…Бути тут, зараз. Відчувати свій світ, свій біль, свою радість.

Тому, підсумовуючи, і даючи питання, що ж робити з депресією, я сказав би – нічого! Нічого не робіть З НЕЮ.

Спробуйте сприйняти цей стан не як щось інше, а як частину себе.

Спробуйте побачити і зрозуміти, навіщо вона вам. Віддайтеся їй, почуйте її, переживіть її. Зрозумійте, як вам з нею, що є хорошого в цьому стані, в чому вам стало легше, коли він з’явився.

Спробуйте поділитися, розказати про свої переживання близьким вам людям. Причому кажучи близьким, я маю на увазі не стільки друзям чи родичам, стільки тим, кому ви готові, кому хочеться це розказати. Тобто, близьким по духу, по духу саме цього моменту. Це може бути дружина, чоловік, старий друг, новий знайомий чи просто незнайомець, з яким ви щойно вас звело життя.

Ну і звісно, дуже рекомендую при цьому звернутися до психотерапевта, який зможе професійно супроводжувати вас в цьому процесі.

Читайте також. Дозвольте собі бути людиною

Текст підготував Денис Козинець

Підпишіться на розсилку щоб щодня отримувати в свою поштову скриньку оригінальні статті та поради експертів.
↓ Отримайте краще від нас прямо в свою поштову скриньку


    form_image