Як залишитися батьком після розлучення?

Особистий погляд  психоаналітика та батька трьох дітей Дмитра Залеського

Що робити, коли колишня дружина проти спілкування тата і дитини? Чому брати і сестри ревнують один до одного і що з цим робити? Чи можна просити пробачення у дітей? Про все це та багато про що іншого ми поспілкувалися з першим юнгіанським психоаналітиком Дмитром Залеським, індивідуальним членом Міжнародної асоціації аналітичної психології (ІААР)

Я прийшов у психоаналіз через батьківство. Моє перше одруження закінчилось розлученням. Сім’я  багато важить для мене і тому процес розлучення я переживав надзвичайно боляче. Це стало серйозним випробуванням для мене, як для батька. Моєму сину було лише сім років. Як психіатр по освіті, я вирішив шукати професійний шлях, і на щастя з’явилась можливість проходити аналіз у аналітика Міжнародної асоціації аналітичної психології — IAAP.

13913773_1193134257411842_4190054074797021394_o
Психоаналітик Дмитро Залеський

При розлученні треба навчитися виокремлювати інтереси дітей від інтересів батьків. Це звучить легко, але важко на практиці. Адже при розлученні люди схильні одне одного демонізувати. Тут треба зрозуміти одну важливу річ: можна домовлятися і не обов’язково миритися. Головне — виконувати домовленості. Визнати, що колишня дружина з дитиною – це окрема сім’я. Але утримувати контакт з дитиною. Це був виклик для нас з колишньою дружиною — відпустити один одного,  але утримувати  продуктивну взаємодію в інтересах дитини. Певним чином нам це вдалося. Згодом, моя колишня  теж пройшла психоаналіз, хоча з часом віддала перевагу східним практикам. Якщо в чоловіка  є природня батьківська зрілість він знайде спосіб спілкування з колишньою сім’єю. Якщо цього немає, має бути принаймні бажання  жертвувати сили і час на розвиток своєї власної зрілості.

Що робити, коли колишня дружина проти спілкування тата і дитини? Вести перемовини і домогтися  того, щоб регулярно бачитися з дитиною. Допомагати матеріально —  наскільки це можливо. Навіть якщо мати не має матеріальних проблем. Треба зціпити зуби, сховати свою гордість, якою б вона не була. І поводитись як справжній батько, а не тільки як козак.

How to stay-father after divorce2Батьківство — це життя, це перспектива. Дитинство дуже швидко минає. І саме той час, коли дитина  росте, то ж найцінніші роки взаємодії між батьком  і дитиною. Перекачується величезна сила позитивної енергії — енергії розвитку, що потім це неможливо компенсувати! І зшити відносини потім, дуже важко. Батьківство  залежить від відповідальності. Якщо не покладеш на себе відповідальність, ти не станеш батьком.  І я хотів би, щоб зараз чоловіки, які розлучені, мене почули.

Мої батьки розлучилися, коли мені було 12 років. Тому мені не вистачало присутності рідного батька. Я наслідував від нього вміння зосереджуватись на тому, що роблю. Любов до життя. І за це я йому дуже вдячний. Він —  весела людина, любить смачно їсти, любить жінок, любить задоволення.  Я думаю, що це теж важливо. Це робить наше життя кращим, веселішим. В нас є певні складнощі в політичних розбіжностях. Але батько — це ширше, аніж просто рідний тато.

Читайте также. Страшно, когда мать-одиночка воспитывает сына и ненавидит его отца

В мене є кілька людей, котрих я вважаю батьками, точніше — батьками духовними. Це Олександр Григорович  мій сусід, художник, він стільки вклав у мене! Свого часу ми багато спілкувалися, він відкрив мені цілі світи! І потім, звичайно, професійні мої наставники, супервізори. Мій аналітик — жінка, італійка. Але коли проходиш професійний аналіз, то теж здобуваєш батька, як це не парадоксально. Символічну батьківську фігуру може привнести й показати і жінка.  В матері, потреба більш буквальна, в батькові, потреба також і символічна. Батькові надзвичайно складно замінити матір. Матері легше замінити батька, якщо фігура «батька є у неї в голові».

Якщо дитина виросла лише з мамою чи лише з татом, то коли вона буде дорослою, їй важче буде створити та зберегти звичайну родину. В психології це називається «відсутність досвіду триадних відносин». Якщо людина виросла в діадній сім’ї, і вона зустрічається з  людиною із тріадної сім’ї,  то добре щоб все-таки цей досвід був хоча би в одного із подружжя. . Але кохання  це ж справа загадкова. Якщо вирішили жити разом, і є проблеми,  стосунки часом вибудовуються якщо прикладати зусилля.  Треба йти в аналіз, розвиватися  в терапевтичних групах, є багато семінарів, тренінгів, інших способів розвитку. Християнство, іслам, іудаїзм — всі релігії підтримують батьківство однозначно  і беззаперечно. Так що спиратися є на що, було би бажання.

How to stay fatherВелике покликання батька — побачити у своїх дочках майбутніх жінок. Ну при цьому, не сприймати їх буквально  як  жінок . Розумієте, який парадокс? Бачити, вірити, підкреслювати, підтримувати жіночність  дівчат. Але при цьому не користуватися цим по-чоловічому. Батько  має дати  послання доньці, що вона приваблива, що вона може подобатися чоловіку — це дуже важливо дівчаткам отримувати. Якщо жінка цього не отримує від свого батька, то вона шукає це підтвердження все своє життя, плутаючи «уявних батьків» з реальними чоловіками. І в 60, і в 70 років це залишається актуальним. Тут вік не має значення.

Часто брати і сестри сваряться та змагаються за увагу батьків. Самі батьки дуже боляче сприймають такі конфлікти. Але ревнощі між дітьми будуть навіть в найщасливішій родині. Діти конкурують —  і це нормально. Просто ревнощі не треба розуміти тільки як зло. Конкуренція — це теж ревнощі, але направлені в нормальне русло. А без конкуренції взагалі ніякого розвитку.  Важливо розрізняти ревність і заздрість. Відомий аналітик, котра стояла у витоків дитячого психоаналізу, Мелані Кляйн відрізняла ці дві речі так: при заздрості ти немов би псуєш той об’єкт, якого бажаєш. Або в своїх думках, або буквально псуєш. Наприклад, коли при розлученні чоловік типово погано говорить про свою дружину або дружина погано говорить про чоловіка — тобто, «псує цей об’єкт». Заздрість словами не обмежується, при заздрості люди псують речі один одного, або навіть, шкодять один одному фізично.  А при ревності, є наснага, є воля стати кращим, ніж той, бажаний об’єкт. Стати самому кращим, ніж той об’єкт, котрий викликає заздрість, ревність, розумієте? Це важче але, безумовно перспективніше.

Брати Кличко —  найкращий приклад. Ви думаєте, у них не було ревності? Я впевнений, що була шалена!  А бачите, в яке позитивне русло вони направили все це? Тобто, в розвиток. Можливо, вони поставили собі за мету стати кращим один за другого. І вони в результаті стали кращими в світі. Оце приклад позитивної конкуренції.   Безумовно, ми не все знаємо при їхні стосунки, але складається таке враження, що в них хороші, позитивні відносини.

Іноді батьки питають – чи варто вибачатися у дітей, якщо хтось накричав чи принизив свою дитину? Може це насправді знижує авторитет батьків? Але я думаю, що відповідальне батьківство — демократичне. Якщо сім’я демократична, то голос у кожного рівний. Це як у голосуванні, і я впевнений в цьому. Звичайно, в мене є авторитет і цього достатньо, щоб продавити свої ідеї авторитетом,  досвідом,  впевненістю, але голос у голосуванні все одно в мене один. Точно так же, як у мого найменшого сина. І це тому, що він є особистість Як це не вибачатись? Звичайно, я вибачаюсь, якщо неправий, якщо я помилився. А як же! В мене навіть не постає таке питання. Ми рівні люди. Він  особистість,  я так своїх дітей орієнтую, в мене навіть язик не повертається казати «виховую». Коли ти кажеш, що виховуєш, то наче ти спілкуєшся так, що когось там знизу чомусь навчаєш. Ми разом розвиваємося. І дружина моя повністю це розділяє. І перша моя дружина теж, до речі, це розділяла. Я пам’ятаю, коли в нас син народився, то  ми разом наче побачили в його погляді, що він є самостійна особистість. Це як відкриття було, що його вже можна поважати,  і він себе примушував поважати, він так себе поводив.

la-tecnologia-en-familiaПроблема діти і «гаджети» дещо перебільшена. Насправді вона говорить про батьків більше, ніж про дітей. Я б звернув увагу на те, скільки  батьки  уваги  приділяють гаджетам, а скільки спілкуються з дітьми. Вибачте, я скажу вам прямо. Якщо батьки  виражають зацікавленість в спілкуванні з дитиною, то ніякі гаджети не будуть з цим конкурувати, бо дитина завжди вибере живе спілкування. Я бачу це по своїм дітям. Якщо батьки «аутизуються» — такий собі «аутизм гаджетовий» — про є це багато мемів,  тоді й діти це роблять, в них нема особливо й вибору. Тому щодо проблеми впливу гаджетів — це перебільшено, не треба валити з хворої голови на здорову.   Коли діти трошки підростають, то справді є такі феномени досить специфічні, де гаджети можуть грати певну проблемну роль. Ну, наприклад, сексінг — це коли діти обмінюються фотографіями еротичного характеру. Це дуже поширено, набагато більше, ніж батьки думають. Це досить активно в школах відбувається і наскільки це деструктивно,  про це я готовий дискутувати. Можуть бути різні думки. Слухаючи  своїх пацієнтів про їх дитинство і згадуючи своє, приходиш до висновку, що сексуальність в тому чи іншому вигляді все одно існує. З першого класу. Просто батьки багато чого не знають. І це нормально. Коли у дітей сексуальні ігри відбуваються без участі дорослих — це  скоріше нормальне явище. Присутні там гаджети чи не присутні — це не важливо. А от коли дорослі приймають участь — оце вже збочення, оце вже певним чином порушення кордонів, і це є проблема. Але якщо одна дитина чинить щось над іншою, то скоріш за все, треба шукати слід дорослого «за спиною» цієї дитини. Бо діти, які ростуть в нормальному середовищі, нічого дурного один з одним не зроблять. І це не я відкрив. Це результат багатьох соцілогічних та психологічних досліджень. Що стосується гаджетів, то це просто ще одна іграшка. Єдине обмеження — це те, що дитина може мало рухатися. Це проблема.

Я більше бачу ситуацію, коли дорослі маскують своє небажання взаємодіяти з дітьми, підсовують таким чином гаджети. Свідомо чи несвідомо. Якщо  цей гаджет залишається іграшкою, то всі іграшки дуже швидко набридають — погрався, викинув — не проблема, переключився на щось інше. Але потрібно, щоб було щось інше! Та якщо іншого немає, тоді знов до гаджета.

Читайте также. Откуда берутся плохие отцы? Интервью со Светланой Ройз

Буває так, що сім’я ніби повна, а символічної фігури батька в ній нема. Типова ситуація — сім’я алкоголіка. Ну і що, що він є? Він що є, що нема. В нього запої, він повністю відключається, що називається, і функцію батька не виконує. Тобто, в даному випадку фігура батька — в мінус.  А бувають ситуації, коли жінка здатна утримувати символічну фігуру батька у своїй голові. Звичайно, це непросто. Той самий аналіз у таких випадках часто допомагає це зробити — зрозуміти, що це таке. Що таке батьківство символічне, а не буквальне. А коли відбувається символічне батьківство, то тоді з ним іде і батьківство реальне. Жінці, у якої в голові є батьківство, легше знайти людину, котра приєднається до неї, і вони разом виховуватимуть дітей.   Ви задайте в інтернеті запит — великі персони, які виросли без батька. Будете шоковані! Але тут питання не тільки у популярності чи знаменитості, а у щасливості, на мій погляд. Це пріоритет для аналітика. І, звичайно, щасливим важче стати, якщо жінка виховувала дитину одна. Але можливо. Зазвичай, «символічного батька» можна відчути й побачити  на прикладі  ранньої дитячої сексуальності. (Власне, психоаналіз і починався з сексуальної метафори). Я вам дам  простий приклад як   самій жінці  зрозуміти чи є у неї «батько в голові»  чи нема. Треба просто оцінити  як вона займається гігієною свого малолітнього сина. Якщо в неї «батько в голові» є, то її рука все одно трошки спиниться  там, де геніталії, бо є певний сором, кордон, в цьому місці, розумієте? А жінка, в котрої нема цього «батьківства в голові», вона сприймає дитину-хлопчика, як частину свого тіла, вона любить його, абсолютно не вирізняючи  від себе самої, розумієте?

Сором — це з одного боку, досить деструктивна річ, а з іншого — позначка певного кордону. Сором приходить якраз з батьківською фігурою, приходить в сім’ю і у внутрішній світ, і  позначає певні кордони і певні правила. Це і є «батько» символічний. Сором в повній сім’ї рідко набуває деструктивних рис. Чого не скажеш в системах, де панує одна стать і відсутня символічна батьківська фігура  наприклад в дитячих садочках, «радянського» устрою. В таких системах сором часто стає руйнівною силою.

Що батько має дати дітям — освіту, житло, роботу, бізнес? Все, що має. Якщо має бізнес, хай дає бізнес, якщо має житло, хай дає житло, якщо має роботу, хай дає роботу, має духовність, хай дає духовність, має професію, хай дає професію, якщо має здатність серйозно відноситись до своєї справи, хай дає це.  Ну що ми маємо, те й даємо дітям! Все одно дітям щось даєш. Для мене це все ж таки символічна передача. Бо передати бізнес людині, котра не може з цим бізнесом упоратись, це жах. Тому люди, котрі мають бізнес, звичайно, вони зі своїми дітьми працюють цілеспрямовано і вибудовують  традиції. Як раз це і є проблема нашого українського суспільства, тому що в нас ще мало бізнесових сімей спадкових. Коли є батьківство, тоді ти зацікавлений і в батькові, і  в дітях. Так що якщо є що передавати, хай передають. Просто квартиру передати — ну це «відмазка», дітьми треба займатись. Якщо твій син чи донька зацікавиться твоєю професією і піде в цьому руслі, то що може  бути краще? Я вважаю, що щасливий той батько, котрий це отримає.

Текст підготувала Ярослава Судакова

Читайте також. Фітнес мозку при депресії