Міністр освіти про 12-річку, корупцію в школах та кадрове оновлення серед вчителів

Парламент нарешті ухвалив новий закон “Про освіту”, написанню та прийняттю якого міністр Лілія Гриневич та її команда присвятили майже 4 роки. В чому насправді полягає реформа освіти? Навіщо дітям вчитися 12 років? Як міністерство буде змінювати систему, де більшість вчителів налаштовані консервативно? Про все це та багато іншого ми поговорили с міністром освіти та науки України Лілією Гриневич

— Ліліє Михайлівно, перед нашою зустріччю ми збирали питання до вас від батьків. Одне з найпоширеніших не про реформу,а про більш прозаїчні речі. Що ви порадите батькам робити, коли на батьківських зборах директор чи вчитель просять здавати гроші “на потреби школи”? Адже в більшості випадків неможливо прослідкувати як ці гроші потім витрачаються…
— Рецепт тут тільки один — виводити все це на світло. Адже часто адміністрації шкіл не прозоро витрачають гроші, зібрані від батьків. Насправді керівництво навчальних закладів має звітувати перед батьками. Навіть ми в міністерстві не уявляємо скільки цих тіньових коштів є в системі освіти — саме тих,  які збираються і вимагаються від батьків.
— Всі ці “фонд класу”, “фонд школи”…
-Так, саме вони. Дуже прикро, що гроші, наприклад, на ремонт класу чи школи збираються від батьків саме тепер, коли зросли місцеві бюджети. Багато грошей з державного бюджету пішли в освіту: на ремонти, на закупівлю миючих засобів, обладнання, решту всього. Але з батьків як збирали гроші, так і продовжують збирати. Інколи вимагають суми, більші ніж, наприклад ще два чи три роки тому. Новий закон «Про освіту» зобов’язує органи місцевої адміністрації і навчальні заклади публікувати їхні бюджети. Щоб батьки бачили — скільки надійшло до школи грошей з бюджету, скільки від самих батьків, як всі ці гроші використовуються.
— Де це повинно публікуватися? В пресі?
— Кожна школа на своєму сайті. Саме ця прозорість має все змінити. Щоб батьки самі на зборах ставили питання вчителю чи директору: “Ви отримали, наприклад, 15 000 гривень на ремонт. Скільки і на що саме витрачено?”. Це зовсім інша розмова. Це тоді розмова по суті, а не просто «Дай». Саме батьківські комітети мають бути рушійною силою цих змін.

11-річної школи немає в жодній європейській країні

— Лілія Михайлівно, реформа освіти передбачає перехід на 12-ти річну систему навчання. Коли саме дітей переведуть на 12 років?
— З наступного навчального року. Тобто діти, які підуть в перший клас в 2018 році, вчитимуться 12 років. Старші будуть вчитися 11 років. Система буде змінена поступово — фактично до 2029-30 навчального року. Але якщо суспільство буде вимагати швидше запровадити дванадцятирічну школу і будуть на це ресурси, бо це додаткові ресурси з бюджету, це можна буде зробити швидше.
— Ще одне питання, яке нас просили поставити батьки: 12 років в школі — це не забагато?
— Сьогодні 11-річна школа залишилась в Європі в трьох країнах: Росія, Україна і Білорусь. Тому що це класична, знаннєва пострадянська школа. Ідея реформи освіти — навчити дітей не тільки знанням. Але і критичному мисленню, вмінню відстоювати свою позицію, роботі в групах, роботі над проектами. Для того, щоб вчитель зміг навчити цьому дітей, треба більше часу. Знову ж так, якщо порівнювати з Європою, і навіть Росією та Білорусією, в українській школі найменша тривалість навчального часу. Тому цей час і збільшено. Ми хочемо перейти від школи де дітей просто накачують знаннями до школи компетентностей, які потрібні сучасній людині. І ці цілі вимагають інших методик навчання і іншого змісту освіти.

Інтерв»ю для сайту Father’s Club

Крім цього, не треба забувати, що цей 12-й рік додається в старшу профільну школу. Вона триватиме три роки и матиме два напрямки: академічний і професійний. Учень може піти в академічний і там поглиблено вивчати предмети та готуватися до вступу до ВНЗ. І також зможе піти в професійний напрямок,і отримати першу професію. Але теж потім зможе продовжити навчання у вищому навчальному закладі.
Більше того, для тих, хто вчитиметься 12 років, буде запроваджено трьохрічний бакалаврат. Щоб отримати ступінь бакалавру діти зараз вчаться 11 років в школі та 4 роки в ВНЗ. А буде — так: 12 років в школі та 3 роки до отримання “бакалавра”. Перевага в тому, що діти зі школи виходитимуть повнолітніми, більш свідомими щодо вибору професії. Зараз першокурсники дуже часто кажуть: «Ой, я тепер зрозумів, що я би хотів вчитися зовсім на чомусь іншому». Тому нова система допоможе учням підходити до вступу в ВНЗ та вибору професії в більш свідомому віці.
Російські медіа зараз просто біснуються від нашого нового Закону «Про освіту». А знаєте чому? Це пов’язано не тільки з мовою. Вони розуміють, що тепер вони втрачають вплив на нас остаточно. Тому що новою системою освіти ми повертаємося в сучасне європейське русло. Закладаємо у фундамент освіти: свобода вибору, відстоювання власних прав. Це формує зовсім інший світогляд. Потім таких людей важко загнати під тоталітарний режим. Тому ми від дванадцятирічки не відступимо.
Ще одне питання про вік. З якого віку законодавство вимагає віддавати дітей до школи? Тому що доводиться чути різні точки зору — можна з шести, можна з семи років..
— У Законі написано так: «як правило з шести років». В дитини повинна вже бути стійка увага, здатність концентруватись. У більшості дітей це є з шести років. Комусь треба почекати до семи років.
— Якщо я в сім років не віддав дитину до школи, я нічого не порушую цим?
Ви порушуєте в тому випадку, якщо у вас дитина цілком готова до школи, а ви її не даєте свідомо. Якщо ви вирішили, що ваша дитина слабка, було б добре проконсультуватися з лікарем чи з психологом. І мати документ, який дозволяв би вам не віддавати дитину до школи в сім років.

Що робити зі спротивом системи

— Сама ідея реформи чудова. Вчити не тільки знанням, а компетентностям, вмінню критично мислити — це було б просто ідеально. Але я знаю, що на місцях є великий спротив вашим зусиллям. Старі вчителі кажуть “міністр в нас ще молода, не все розуміє”. Що ви будете робити з цим? Адже реформу мають робити люди нового складу…
Спротив системи — це найбільший виклик реформі. Адже ця система дуже велика —  — 440 000 вчителів. Але я не ідеалізую і прекрасно розумію, що в такій системі є ті люди, які здатні змінитися, є такі, яких вже нічим не змінити. Є треті — вони чекають куди повернеться реформа. Я вам дякую, вірніше тим, хто так говорить, що міністр молода, це чудовий комплімент. Адже насправді у мене дуже великий досвід і я дуже добре знаю і проблеми, і достоїнства українських вчителів.

Лілія Гриневич відвідує одну з київських шкіл

Повертаючись до суті питання — як ми долатимемо спротив системи. Цього слона треба їсти окремими шматочками. По-перше, під час реформи підтримати кращих, щоб вони не почували себе білими воронами. А я знаю, що ті вчителі, які працюють в інший спосіб, саме так себе и почувають.
По-друге — треба підготувати 20 000 вчителів, які в наступному році почнуть викладати в першому класі нової, 12-річної школи. Вони будуть працювати за новим стандартом. Частину цих вчителів ми вже підготували влітку цього року. Але проблема в тому, що  в інститутах післядипломної освіти, які класично займаються підвищенням кваліфікації вчителів, немає людей які можуть навчити для цих цілей. Тому ми пішли іншим шляхом. Зараз ми вже завершуємо роботу над дистанційним курсом, який буде вчити вчителів новим методом навчання. Ми його зробимо доступним для всіх. Адже це може бути цікаво також для людей, які перевели дітей на домашнє навчання.
— Що це за курс?
— Це курс із сучасних методик проблемно-пошукового навчання. Якщо в загальних рисах: дітям створюється проблемно-пошукова ситуація, яку вони вирішують самі. І це значно краще відкладається потім в пам’яті дитини. Найголовніше — вона не втрачає інтерес до навчання, а навпаки його розвиває. І діти потім хочуть читати, хочуть щось пізнавати. У дитини формується інший тип мислення. Але проблема в тому, що далеко не всі вчителі знають методи для такого навчання. Ми вже підготували  200 вчителів для 100 пілотних шкіл. Я потім з ними спілкувалася, серед них є молоді, там нема проблем. Але є такі дуже досвідчені, які 25 років вчили так як вони звикли і користуються повагою і підтримкою серед батьків та керівництва шкіл. Ці методики — це не щось неосяжне чи занадто складне. Ними може оволодіти кожен учитель, якщо він цього прагне. Нам дуже важливо від авторитарної, радянської педагогіки перейти до педагогіки партнерства. Тому що радянська школа була прекрасною для обслуговування того суспільства. А зараз ми живемо зовсім в іншому суспільстві, з іншими правилами і тому нам потрібна інша школа.
— Вчителі, яких тепер готують по-новому, прийшли на ці курси за своєю волею чи вони були зобов’язані?
— Вони йшли за своєю волею. Це для мене принципово. Мені пригадується відгук одного з досвідчених педагогів: “Мені так прикро, що я всі ці 20 років не знала, що можна в такий спосіб працювати з дітьми”. Для мене це значить, що зміни можливі.  Є педагоги, які хочуть змінитися. А далі система буде видавлювати тих, хто не змінюється. Потрібен час і критична маса таких, як кажуть “агентів змін”.
Крім цього, після дистанційного курсу вчителі пройдуть ще один очний курс на базі інститутів післядипломної освіти. І ми готуємо спеціально тренерів по цих методиках.
-А як ви готуєте цих тренерів?
Ми зібрали команду людей, які вже працюють за цими методиками і які мають вже досвід роботи з дорослими. Вони підготують 60 тренерів для України, які потім зможуть на базі інститутів післядипломної освіти готувати нових вчителів.
— Тобто, нові вчителі, агенти змін, це і є, те, що ви кажете “слона їсти шматочками”?
-Так. Адже ви не можете перепідготувати 440 000 вчителів водночас. Це можна зробити рік за роком, як буде втілюватися нова українська школа. Готуємо вчителів, які набирають перший клас. Потім, наступного року —  наступних вчителів, які набирають новий перший клас. І такими хвилями по 20 000 вчителів. Крім того у нас є певний відсоток педагогів, які перейнялись ідеями нової української школи. Це ще далеко не критична маса, але я можу говорити, що до 10% в мене надія є. Ми для них, зокрема в Законі, запропонували добровільну сертифікацію. На цій сертифікації вони мають підтвердити, що вони розуміють і знають ці методики, які треба застосовувати. Ті, хто успішно пройдуть цю сертифікацію, отримають 20% надбавки до своєї зарплати. Таким чином ми хочемо виявити цих вчителів, агентів змін, та підтримати їх.
— Тобто матеріально їх заохотити…
— Так. І при цьому вони мають ділитися досвідом з іншими вчителями. Бо вчителі не люблять, якщо їм щось Міністерство нав’язує. А іншого хорошого вчителя послухати можуть, тоді і починається конкуренція. Тому що батьки хочуть іти до вчителя, який щось інше знає, ніж до того, який працює в старий спосіб, такий вчитель не цікавий.
-А навчальні програми для дітей, які вже навчаються, будуть змінюватиcь?
— Ми постійно оновлюємо програми. Минулого року оновлювали програми початкової школи, в цьому процесі брало участь дуже багато людей. Цього року ми робили оновлення 5-х – 9-х класів на предмет запровадження наскрізних ліній в предметах. У нас розроблені матеріали по фінансовій грамотності з 1-го по 11-й клас, які можна інтегрувати в математику, в географію та інші предмети. І таким чином формувати у дитини фінансову грамотність, те, що зараз взагалі не роблять.
— Я бачив, що ви навіть з  LEGO збираєтесь проект робити…
— Ми з  LEGO зустрічались, вони можуть бути надзвичайно корисними, власне і в початковій школі, плюс вони мають окремий курс «Робототехніки», яка теж дуже розвиває.

Булінг та зневага починаються не в школі, а в родині та в суспільстві

— Ще питання від батьківської спільноти. Наскільки булінг поширений в українських школах?Чи є дослідження на цю тему?  Як зменшити цю проблему?
Немає дослідження, але я з повною відповідальністю скажу, що таке явище поширене в українських школах. Адже зневага до людської гідності поширена в суспільстві. Тому що в родинах люди зневажають один одного. А потім зневагу ми бачимо в школі. У нас зараз нова проблема з булінгом. Зараз ми розпочали запроваджувати інклюзивну освіту. Коли дитина з особливими потребами потрапляє до звичайного класу, то над нею знущаються і насміхаються решта дітей. Бо в світі дорослих таке саме ставлення до людей з інвалідністю. Їх вважають меншовартими. Це страшна проблема з якою нам треба працювати. Ми зараз почали співпрацю з литовцями, в яких є ефективні антибулінгові програми. Крім цього, я розмовляла з Ніком Вуйчичем коли він приїжджав до Києва. В нього є своя антибулінгова програма, яка запроваджена в Австралії, де він звертається і говорить з підлітками про повагу до інших людей. Ми плануємо зробимо такий пілот в Україні, перекласти ці його відео-звернення.

Читайте також. Вчитель фізики з Рівного та його 10 000 учнів

Але в цьому питанні дуже важливою є ініціатива відповідальних батьків. Тому що якщо міністерство щось запроваджує, це не факт, що воно точно буде імплементовано в школі. Часто вчителі ігнорували наші ініціативи, а директори покривали це. Тому важливо, щоб антибулінгові програми вводилися не лише на рівні МОН, а й на рівні кожної школи зокрема. І якщо у вас у школі є випадки булінгу,батьки повинні брати ситуацію в свої руки. Зараз є багато різних громадських організацій, які можуть проводити допомогти батькам та ввести в школах такі антибулінгові програми.
— Тобто ви говорите про те, що боротьба з булінгом — це відповідальність більше батьків ніж вчителів і міністерства?

Лілія Гриневич на Майдані підчас Революції Гідності, грудень 2013 року

-Ні. Я хочу сказати, що не треба чекати поки буде запроваджено згори якась антибулінгова програма. Якщо проблема є, можна поспілкуватись з адміністрацією школи і можна знайти джерела, і знайти такі організації, які можуть вам допомогти реалізувати таку антибулінгову програму в школі. Це є ціла низка семінарів для батьків, вчителів, учнів, заходів, які потрібно з учнями зробити.
— Є ще інша проблема, в якій, наскільки я розумію, саме батьки можуть більше допомогти. Це зневажливе ставлення учнів до вчителів, особливо учнів старших класів. Коли знущаються над вчителями, записують на відео. Що з цим робити?
-Будь-яке зневажливе ставлення до вчителя починається вдома. Якщо дитина чує від батьків про вчителя: «Це мудак, який тобі поставив трійку», вибачте, але я чула і таке, то учень отримує дозвіл знущатися над вчителем. У нас є тотальна зневага суспільства і недовіра до школи. Вона має певну природу, ми розуміємо чому вона сформувалася. І зараз нам дуже важливо взагалі відбудувати довіру у в школі між батьками, вчителями і учнями. Дуже прикро, що навіть в молодших класах батьки іноді руйнують авторитет вчителя своєю, батьківською зневагою.
Тому коли ми говоримо про реформу школи, то головне — це далеко не дванадцятий рік навчання. Основні ознаки, це зміна атмосфери і взаємостосунків між батьками, вчителями і учнями.

Гендерна нерівність Та зарплати вчителів

— Серед вчителів дуже багато жінок і дуже мало чоловіків. Що робити х цією нерівністю?
-Я думаю, що це виключно соціально-економічна причина.
— Дійсно, в приватних школах відсоток чоловіків серед вчителів значно вище…
Тому що це пов’язано виключно з рівнем заробітної плати. Чоловіки можуть бути неймовірно талановитими вчителями. Більше того, гендерне збалансування педагогічного колективу має прямий вплив на атмосферу в школі і на навчання дітей. І нам реально дуже потрібні чоловіки в системі освіти.
— Але, наскільки я розумію, це навряд чи можна змінити, тому що парламент не дуже погоджується збільшити фонд оплати праці вчителів?
— Це не так. По-перше, ми збільшуємо фінансування на зарплати вчителям. Цього року ми підняли зарплати на 50%. Зараз вчитель отримує від 3500 до 8 000 гривень, залежно від досвіду та категорії  Якщо це керівник навчального закладу, то може бути і 10 000 і 12000 грн. Це залежить від міст, в яких платять надбавки.
— А що с зарплатами вчителів на 2018 рік?
— В проекті бюджету — збільшення ще на 25%. Мінімальний посадовий оклад вчителя до 2023 року повинен вийти на рівень 4 мінімальні прожиткові мінімуми. В цінах цього року це 1600*4, тобто мінімум це 6400 гривень і це лише посадовий оклад. Але кожного року передбачена і індексація відповідно до рівня інфляції, тому в 2023 році ці цифри будуть значно більшими.
Для такого збільшся зарплат треба з бюджету додатково 80 мільярдів гривень. Весь бюджет освіти сьогодні – 140 мільярдів. За один рік 80 мільярдів взяти не реально, тому цей процес розкладено на 5 років, до 2023.

Можливості та загрози альтернативної освіти

— Зараз діти, які вчаться на екстернаті, зобов’язані кожного року складати іспити. Може, варто залишити лише екзамени в 4-му та 9-му класах? Адже батьки дуже добре розуміють, що дитину треба якісно навчати, та якщо ти її не навчиш, їй буде надзвичайно важко вибитися в люди.
-Ви говорите з точки зору прогресивних батьків. Але таких дуже мало, більше батьків, які просто занедбують своїх дітей. Якщо ми занадто лібералізуємо контроль за навчальним процесом, ми побачимо, що велика кількість дітей просто залишиться на узбіччі. Нещодавно був випадок, коли хлопчику, який перейшов в 6-й клас, і його з індивідуального навчання перевели у нову опорну школу, діагностували дегенерацію голосового апарату. На індивідуальному навчанні, до нього раз на тиждень приїжджав вчитель. Він жив один з мамою, сама мама не дуже їм займалась, поспілкуватися йому було ні з ким.Результат – дитина практично не спілкувалися і постраждала не лише на психологічному та педагогічному рівні, а й на фізичному.
-Є ще питання і прохання водночас. Є така установа як Інститут модернізації змісту освіти. Мені здається, що міністерству чи самому Інституту варто було б більше популяризувати його роботу. В них у багато чудових розробок, про які далеко не всі освітяни знають.
— Так, у них є свій сайт, але вони все одно ще досить консервативна організація. В них дуже багато різних завдань, починаючи від формування змісту освіти і завершуючи проведенням олімпіад. Для нас зараз важливо з допомогою цього інституту розробити  електронну освітню платформу. На ній ми будемо викладати матеріали, з яких вчитель зможе конструювати урок. Крім цього, багатьма розробками зможуть користуватися і учні і батьки —  STEM-освіта, навчальні ігри і так далі. Адже сучасні діти багато користуються планшетами і звичайні форми уроків можуть бути для них просто нудними.
Всі ці розробки важливі не тільки для альтернативної освіти. Бо в Україні велика кількість дітей проживає в недоступності до якісної освіти. Віддалених населених пунктах, в селі, в горах. І тому ця електронна платформа з усіх сторін потрібна. Є ще діти на окупованих територіях, які потім хочуть продовжувати навчання в наших вищих навчальних закладах. Для них теж проблема здобути українську освіту. Тому що вони там вчаться в де-факто російській школі. Тому ми будемо йти до того, що в нас буде відкрита онлайн-електронна освітня платформа. Ми навіть в бюджеті на 2018 рік вже заклали 54млн грн саме під цей проект.

Читайте також. Сім революційних змін в середній освіті