Правила батьківства. Микола Лисенко-молодший

Микола Лисенко  — людина надзвичайно талановита. Диригент, художній керівник Державного естрадно-симфонічного оркестру України. Крім цього, він розвиває проект «рок-симфонія» — оркестрові обробки рок-хітів Queen, Metallica та інших рок-гуртів. Ми у Fathers’ Club спілкувались з Миколою не тільки про його прадіда Лисенка-старшого — засновника української класичної музики, але і про родину самого Лисенка-молодшого — батька трьох дітей, про традиції його родини та принципи батьківства.

Проведення часу з батьком означало, що я їжджу по концертах, по репетиціях, конкурсах. І ось коли я з ним там, я з ним спілкуюся. Репетиція, після концерту якийсь відпочинок, «поляна», якесь зібрання, люди спілкуються – я поряд з батьком. Мені завше бракувало спілкування з ним так, око на око, особистого. Я намагаюся це виправити в своїх дітях. До речі, ось Настя, середня, вона копія батька.

883663_1642012719381053_1645506983076599017_o
Микола Лисенко з дружиною та двома старшими дочками після концерту в ПК «Україна»

Разом з друзями ми часто бешкетували в школі. Якось зробили електролітичний конденсатор та підєднали його до  розетки в шкільному коридорі. Вибух був такий, що всі стекла мало на потріскалися. Батька викликали до директора. Він тоді вже був відомим диригентом. І йому запропонували: «Зробіть в нашій школі гарний хор, і тоді ми закриємо очі на таке нахабство». Так воно і трапилось – батько зайнявся хором, а мене пробачили. Тоді я зрозумів: «Ага, з батьківською музикою щось тут дуже все серйозно!».

Що найскладніше у тому, щоб бути батьком мені? Ситуація, коли не знаєш, яким чином вплинути на дитину. Іноді думаю, ну, все – зараз я візьму ременя, поставлю на гречку в кут – щось таке. Але потім опускаються руки, і я думаю: «Господи, ну це ж не спрацює». Я помітив інше – дітям спрацьовує діалог. Іноді кажуть – хай дитина сама наробить своїх помилок, але я не згоден. Є такі речі, від яких я, як батько маю  обов’язок вберегти дітей.  Має бути два важеля впливу на дітей – любов та авторитет. Причому любов має переважати над авторитетом.

14206019_1739094736339517_6736986047512898467_o
Родина Лисенків на відпочинку

У кожної з наших донечок — особливі таланти. Маша дуже легко вивчає різні мови, їй взагалі легко дається навчання, тому вона часто до школи ставиться якось легковажно, від неї треба вимагати бути дисциплінованою. Крім цього, вона чудово малює. У Насті вивчення мов більш складний процес, але вона більш послідовна. Крім того, в неї дуже багата фантазія. Наймолодша — Аріша — головний миротворець в конфліктах. І вона — як квіточка тендітна. Завжди обійме, скаже щось тепле. Звичайно, вони всі вчаться і в музичній школі.

У нас в родині є така традиція. Перед сном і розповідаю дітям, як вони кажуть «про Бога». Звісно, крім цього, я читав їм на ніч дитячі книжки, тих самих  «Тореадорів з Васюківки» Всеволода Нестайка. Але більш за все я люблю розповідати про святих чи епізоди з Біблії своїми словами. Я беру якусь біографію відомого мені святого і починаю розказувати як про близьку знайому людину з нашого сьогодення нормальною людською мовою. І я сам для себе відкриваю для себе цього святого, по-перше. Для них – це дуже цікаво, вони ставлять запитання. Ті, хто старші обов’язково щось перепитають: а чому так? А чому це? Майже щовечора молодша доня підходить і каже: «Тато, розкажи про Бога».

Ми любимо з рідними і кумами виїжджати до села. Разом сідаємо за великий стіл і після обіду чи вечері співаємо — чи то повстанські пісні УПА чи просто народні пісні. Діти бачать, іноді підспівують, іноді танцюють. Дуже люблять як ми співаємо «Кедь ми прийшла карта». Я взагалі вважаю, що жити на Україні і не любити музику неможливо.Фото з мого архіву. Джамала, Мішель Легран, Олександр Трайно, Микола ЛисенкоФото з сімейного архіву Лисенків. Джамала, Мішель Легран, Олександр Трайно, Микола Лисенко.

Я відчував, що любов до музики в мене прописана генетично. Я міг би після англійської школи робити кар’єру дипломата, але заявив батькові, що я хочу бути музикантом. Хоча і тато і мама вважали, що бути дипломатом – перспективніше. Але батько погодився з моїм вибором і два місяці готував мене до вступу до вищого навчального закладу.

Читайте також. Правила батьківства. Владислав Бурда

Батьки розповіли мені про прадіда тільки коли мені було років 9 чи 10. І вочевидь це було зроблено, щоб я не хизувався.  Вони взагалі вирішили, що музика нікуди від мене не втече, якщо я захочу. Я звісно знав, що є такий композитор Микола Віталійович Лисенко – геніальний, талановитий, і це мій прадід – і мені було дуже радісно від того.

У радянські часи до Лисенка ставилися дуже обережно. Визнавали, що він – величина, засновник національної школи. Але було заборонено казати, що у нього є духовна музика. Папірці з нотами гімну «Боже великий єдиний» за часів СРСР загортали у якусь тканину і ховали, бо вважали, якщо таке знайдуть, то за це можуть розстріляти.

Ніколи не забуду такий епізод. 1990-ті роки, вже нема ніякого СРСР, вже дозволено грати духовну музику Лисенка і до нас в квартиру прийшов якійсь сивий дід:

— Я, — каже, — знаю, що тут Лисенки живуть. Родина моя ховала на городі все життя і  я хочу вам передати, — ми розгортаємо, а там кілька папірців пожовклих нот  «Боже великий…». Це ж ваш прадід написав! , — каже старий, — Це ж ніхто не знає – ми переховували. Тобто той старий був переконаний, що він усе життя ховав оцей скарб, щоб його не знищили і його самого не розстріляли.

Лисенко з дружиною і дітьми
Прадід з родиною

Я постійно аналізую біографію прадіда. В його житті було дуже багато спонтанного. В п’ять років він почав імпровізувати. Потім він, ще коли був малою дитиною, вимагав від батьків змінити йому вчителя з музики. А вже в дорослому віці він свідомо вибрав шлях розвитку української музики. Все українське в ньому немов вибухнуло.

В мене є мрія. Переробити мелодії Лисенка на зразок рок-симфонії. Зробити українську рок-симфонію. Бо музика Лисенка – це настільки сильна енергетика! Дід залишив 20 томів своєї музики, з якої ми граємо кілька відсотків. Більше того, я впевнений, що перекласти її на сучасну мову – це мій святий обов’язок. Але я не встигаю цього зробити і тому коли іду повз театр і пам’ятник, кажу: «Діду, пробач!» і ховаюся під руль подумки.

Читайте також. Правила батьківства. Володимир Федорін

Читайте також. Вахтанг Кіпіані. Бути батьком — це постійне джерело позитивних емоцій.

Читайте також. Правила батьківства. Священник Георгій Коваленко