9828313216_9227018aa7_k

Сім способів зацікавити дітей мовою

Дмитро Слинько — журналіст, батько трьох дітей, пропонує свій, батьківський погляд на те, як зацікавити дітей українською мовою, коли школа робить навпаки

Багато років я збираю домашній Музей артефактів XX сторіччя. Друкарські машинки і рахівниці, радіоприймачі і дискові телефони – така собі машина часу, що переносить тебе в «теплу та лампову» епоху.

Та у мого музею є маленькі, але грізні конкуренти. І ховаються вони в шкільних рюкзаках моїх дітей. Це – підручники з української мови та літератури для початкових класів. Відкриваєш їх – і розумієш: є «вічні цінності», над якими час не має влади.

«Прочитай поданий нижче текст. Знайди ознаки чарівності в цій казці». Відповісти хочеться у дусі протоколу районного управління МВС: «У поданому нижче тексті виявлено ознаки чарівності, передбачені статтею Кримінального кодексу…».

«Книга природи напрочуд велика і різнобарвна. Не злічити її сторінок – зелених лісів, синіх річок, бездонного неба, духмяних квітів». Або: «У теплій родинній атмосфері формувався творчий талант майбутньої поетеси». Генератор запліснявілих штампів працює на всіх сторінках!

Відкриємо розділ, що має спонукати дітей до читання. «Журналу «Барвінок» уже 85 років. А це означає, що його читали не лише твої батьки, а й бабусі й дідусі». Ага. Зараз черговий рівень Minecraft на планшеті пройдемо – і обов’язково почитаємо.

Навіть перевірені роками класики дитячого «укрліту» не завжди і не в усьому відповідають реаліям сьогодення. Ось, наприклад, Всеволод Нестайко, «Як ми літали в космос». Наприкінці оповідання читаємо: «Після зустрічі з батьками ми довго не могли сісти і соромилися показатися людям на очі».

Що це? Радянське садо-мазо: пропахлий «Біломором» батько у майці-алкоголічці розмахує солдатським паском із серпасто-молоткастою пряжкою? Серйозно? Коли поза законом і домашнє насильство, і серп з молотом, а дитячим психотравмам присвячують сотні годин семінарів та вебінарів?

unnamed-2
Сторінки підручників німецької та української мов

В тому ж рюкзаку лежить сучасний підручник з німецької мови. Там багато картинок та коміксів, мультяшні герої яких виглядають круто, а не колгоспно. Щоб виконати завдання, прямо в книжці можна писати, малювати і навіть вирізати й наклеювати. Підручник з української на це неподобство відповідає оповіданнячком, як треба мити руки перед читанням книжки, щоб не дай боже її не зіпсувати.

Як же зробити вивчення мови цікавим? Чекати, доки Міносвіти «піде по драбину» і випустить сучасні підручники – не вихід. Хоча намагання нового міністра реформувати школу заслуговує на повагу та дає надію. Втім, треба діяти самим. Ось кілька порад з власного досвіду.

Будьте чесними. Дітям часто задають вчити вірші, змісту яких вони не розуміють – та й ви не дуже зрозумієте. Тож якщо у підручнику трапився черговий римований жах «з ознаками чарівності» – поясніть дитині, що вам теж це не подобається, і що українська мова не така страшна, як її подають чиновники від освіти.

Гумор – найкраща зброя. Особливо у боротьбі з бюрократичною пліснявою. Не бійтеся зайти далеко у жартах: ми з сином одного разу трансформували сльозливе мімімішне оповідання про лікування хворого песика на кінгівське «Кладовище домашніх тварин» – у фіналі наш песик перетворився на зомбі. Ні, мій син від цього не став жорстоким догхантером – він любить тварин, регулярно годує і нашу домашню кицю Рисю, що ми її підібрали на станції електрички, і дворових кицьок. Але оповідання про песика ми з посмішками згадуємо вже рік.

Ще один ілюстративний приклад різниці підходів до вивчення мов
Ще один приклад різниці підходів до вивчення мов

Шукайте золото всюди. Підручники все ж таки містять достойні вірші та оповідання – робіть акцент на них. Спитайте у дитини, що їй подобається – інколи це несподівана лічилка «Грицю-Грицю, до роботи».

Читайте російською. Ця порада – для дітей з російськомовних сімей, що навчаються в українських школах. Такі діти часто бачать українські тексти, але рідко розмовляють українською. З російською – навпаки. В результаті офіційною мовою київських дитячих майданчиків стала «азіровка». Типова фраза з діалогу: «Я в жовтне сделал схованку, и единый, кто про нее знает, это моя учителька». Читання російськомовних книжок дозволить дитині дізнатися, як виглядають російські слова на письмі (а вони цього не знають). Спершу буде важко, але вже скоро в активі вашої дитини будуть дві повноцінні мови, а не лінгвістичний привіт від колишнього прем’єр-міністра.

Розмовляйте українською. Але не просто розмовляйте – адже російськомовна дитина буде лінуватися переходити у побуті на українську. Пограйте в мовну гру. Наприклад, ми з синами можемо влаштувати «телевізійне» ток-шоу про кохання (між іншим, дуже актуальна тема в початкових класах). До української мови «в телевізорі» діти давно звикли, тому сачкувати не будуть.

Не лінуйтеся. Придумувати ток-шоу, пояснювати дитині, як читається слово «ничего», або методично пояснювати «українською – жовтень, російською – октябрь» – це не так просто. У батька ж є купа важливіших справ – цим нехай школа займається. Добре, школа займатиметься. Як саме займатиметься – див. вище.

Вчіться самі. Діти – ваше відображення. Це знає кожен батько, але не кожен користується цим знанням. Тож коли ви востаннє читали українську книжку?

Читайте також. 12 книжок для яскравого фіналу канікул