Як зробити мінімальними для дитини наслідки розлучення? Чому діти обманюють і як навчити їх бути чесними? З якого віку можна малюкам давати смартфони або планшети? Про це Fathers Club розмовляє з одним із кращих дитячих психологів країни – Катериною Гольцберг
– Катерина, судячи з вашої практики та сім’ям, які ви консультуєте, скажіть, в чому найчастіше виражаються наслідки відсутності батьків у житті дітей?
– Мені здається, що останнім часом тема таких наслідків занадто перебільшена. Так, відсутність батька – це, безсумнівно, погано для дитини. Але не всі травми однаково руйнівні. Психіка дитини часто справляється з найважчими ситуаціями. Є діти, які адаптуються до розлучення, відпрацьовують психологічні захисти. І в підсумку, з часом, справляються з відсутністю когось із батьків. Тільки за однієї важливої умови – якщо дорослі, що залишилися, оточують його турботою і увагою. В такому випадку з його пам’яті ніби стираються всі негативні наслідки уходу когось із батьків. Пам’ятайте, як в мультфільмі «Головоломка» зникають деякі спогади, проходячи через стадію смутку.
Так, ми все знаємо, що батько виконує важливі для дитини функції – соціалізує, забезпечує безпеку. Але з цим впорається і вітчим, тренер, вчитель, дідусь. Загалом, людина, яка для дитини виступає батьківською фігурою. І в такому випадку наслідки уходу рідного батька будуть для дитини мінімальними.
– Звучить так, як ніби ви не бачите в розлученнях нічого поганого…
– Я ні в якому разі не за розлучення. А тільки за те, щоб не перебільшувати їх трагізм. Є безліч досліджень, які говорять, що якась частина дітей виховується нерідними батьками і частина дітей навіть не знає про це. Більш того, така дитина може відбутися в майбутньому в будь-якій сфері і стати прекрасним батьком. І це буде для нього сильним вчинком. Подібно до того як, якщо вас били в дитинстві, але ви вирішили не бити своїх дітей ніколи – це вчинок величезної ціни.
Буває, звичайно і гірше. Наприклад – якщо мама дорікає сина зовнішньою схожістю з батьком або рисами характеру. Найстрашніше – якщо мати-одиначка виховує сина, але при цьому ненавидить його батька.
– Доводилося бачити такі приклади. Що в такому випадку відбувається з дитиною?
– У цьому випадку, особливо якщо дитина схожа на тата, і мама це відзначає, він ніби ідентифікує себе з “поганим” батьком і його прийняття себе може змінюватися. Він може або перетворитися у вічно винного хлопчика, або в “жорстокого ґвалтівника”, яким бачила батька мати. Такому хлопчику досить важко без сторонньої допомоги розібратися в тому, хто він і який насправді. Тому дуже важливо, щоб мати не робила з батька “страшного Бабая”, а знайшла в собі сили хоча б зберегти нейтральний образ батька. Це важливо саме для сина.
Зворотний бік раннього розвитку
– А якщо говорити про малюків – дошкільнят або дітей молодшого шкільного віку. З якими дитячими проблемами до вас звертаються батьки?
– Нервовий тик або заїкання. Найчастіше таких дітей до мене перенаправляють невропатологи. У більшості випадків виявляється, що такі діти – відмінники, які постійно борються за хороші оцінки. Або діти, перевантажені різними гуртками або вивченням іноземних мов.
– Тобто круглі відмінники або модні тепер «білінгви» можуть страждати заїканням або нервовим тиком?
– Далеко не завжди. Тільки якщо нервова система дитини не витримує напруги і видає такий сигнал тілу – у вигляді заїкання або тика. Справа в тому, що спочатку має йти фізіологічні розвиток, а потім вже має бути інтелектуальний. Басейн, футбол, боротьба, танці – а потім вже іноземні мови і музика. У нас дуже часто батьки роблять дітям навпаки. Але у мозку є свої закони розвитку і він не може розвиватися через щабель просто за наказом тата чи мами. В інших випадках така напруга призводить до розлад сну або онанізму.
– З якого віку дітей батьки звертаються з такими запитами?
– У три або чотири роки.
– Хіба фізіологічно це може бути в такому віці? Може в 13-14 років?
– Ні, в 13-14 діти вже вміють займатися цим таємно від батьків. А ті, хто молодший, не приховують цього, батьки бачать, лякаються і звертаються. Найчастіше це теж говорить про те, що фізичного навантаження у дітей недостатньо. Батькам важливо зрозуміти, що дитячий онанізм і дорослий – явища абсолютно різного характеру. Практично всі діти, так чи інакше, проходять через це. Часто онанізм носить прихований і несистематичний характер. В такому випадку, швидше за все – це просто вивчення свого тіла. Інша справа, якщо дитина мастурбує систематично, в присутності оточуючих. Тут причини більш глибинні. Основною психологічною причиною, що стимулює розвиток онанізму є емоційна холодність батьків або відчуття дитиною своєї непотрібності. У цьому випадку вона починає шукати джерело позитивних емоцій, а найбільш доступне – його власне тіло. До цих же «задоволень» відносяться смоктання пальця, наприклад. Небезпечна також і інша крайність, коли батьки, не чуючи кордонів тіла дитини, надмірно ласкаві з ним. Все повинно мати «золоту середину».
Як батьки вчать дітей обманювати
– Інша проблема – дитяча брехня. Як ви пояснюєте таке явище?
– Наведу приклад з життя. Батьки розлучаються. Це величезний стрес для дитини. Спочатку на прийом до психолога приводять дитину, а дитина ніби приводить і всю родину. Найчастіше психічні проблеми у дитини виникають тому що батьки не пояснили дитині, що у них відбулося розлучення. Буває так, що тато просто зникає з життя дитини, а мама тата ненавидить і постійно говорить про нього погано. Або інший варіант – тато спілкується з дитиною, наприклад, у вихідні. Але коли дитина приходить від тата, і мама його питає: «Ну що, як там з татом час провели?» – дитина вже сканує в самій інтонації питання, що йому не можна сказати, що з татом було добре. Якщо вона так скаже, то до тата більше не пустять. Тому вона і каже: «Та так собі, каталися на картингах, нічого цікавого», а сам думає «Боже, хоч би ще раз відпустили!». І коли вона проводить час з татом, батько його запитує: «Ну, сину, як там тобі у мами?», то дитина думає: «Скажу, що мені там погано, татові буде радісно». І вона відповідає «З мамою нудно, а з тобою весело». Тато щасливий, мама теж не знає правди, дитина стає маніпулятором. Потім з’являються якісь тілесні симптоми, з ними приходять в кабінет психолога та дитина наодинці зі мною все це пояснює. Тобто ворожнеча батьків стає для дитини інструментом маніпуляції. І з часом вона вже починає розбиратися у кого попросити цукерку, а у кого велосипед і коли і як попросити, щоб точно дали. Тобто психіка дитини знаходиться в постійній напрузі, в постійному пошуку рішень завдань.
– Безрадісна картина виходить. Є якийсь вихід з цієї ситуації? Або дитина приречена бути брехуном і маніпулятором?
– Важливо сказати дитині: так, ми розлучилися і жити разом більше не можемо і не будемо. Але у тебе є тато і мама, які здатні про тебе піклуватися окремо. У нових умовах необхідно домовитися про правила взаємодії і бездоганно їх виконувати, не знецінюючи колишнього партнера. Я взагалі вважаю, що дитині набагато комфортніше живеться в неповній сім’ї, коли батьки розійшлися, але зберігають шанобливі стосунки, ніж в повній сім’ї, де батьки весь час сваряться і принижують один одного.
Як проводити кордони
– Швидше за все, вам ще часто скаржаться і на те, що діти не сприймають всерйоз батьківські заборони, правда ж?
– Так, більше того, часто батьки дивуються на прийомі у психолога – чому він у вас поводиться зовсім інакше, а вдома не слухає нас і все розносить. Відповідь проста – тому що ви даєте свій запит, а я – свій. І дитина на це реагує. Я задаю їй кордони, а у вас цих кордонів немає, значить ви самі всі їх зносите. Я завжди всім повторюю – дитина насправді дуже вдячна батькам за визначення власних кордонів. За прості і зрозумілі правила. Потрібно давати їх не у вигляді наказу або заборони. А фразою «У нас так прийнято». Порівняйте два висловлювання: «Іди, помий руки!» і «У нас прийнято мити руки перед їжею». Як і доньці 14-15 років не обов’язково пояснювати, чому не можна ночувати у подружки, лякаючи різними жахами. Просто говоримо «У нас прийнято ночувати вдома». Головний месидж – якщо хочеш належати до нашої спільноти, будь добра, виконуй ці правила. Але правил не повинно бути занадто багато. І якщо ми сказали, що у нас прийнято знімати взуття в передпокої, то ми при цьому повинні бути готові, що коли ми пройдемо у взутті по килиму, нам дитина вкаже на нашу помилку. Ми повинні бути самі готові дотримуватися цих правил.
Читайте також. Тато, я сьогодні вдома не ночую
– На що ще часто скаржаться батьки підлітків?
– На непослух. Батьки чомусь забувають, що вони теж були підлітками, витісняють це зі своєї пам’яті і починають грати в дуже вже дорослих і строгих. Чомусь батьки і матері не хочуть згадати як саме вони вчиняли у свої 13-14 років.
Катерина Гольцберг, дитячий і сімейний психолог, аналітичний психолог, член Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів
Головна проблема – батьки застряють в контролюючій ролі і тим самим не дають можливість дитині взяти відповідальність на себе і отримати шанс подорослішати. Так, дитина може помилитися, якщо ви дозволите їй діяти на власний розсуд. Але це не привід її дорікати. Чим більше ми звинувачуємо дитину за неправильний вибір, тим більше ми відлякуємо її взагалі від бажання вибирати. А потім дивуємося – чому така інфантильна дитина? Дитині важливо залишити можливість змінити свій вибір.
Небезпеки гаджетів
– Часто доводиться спостерігати як батьки ставлять перед дітьми планшети або смартфони з мультиком – аби їв спокійно або сидів і не заважав. Гаджет у такому випадку – як заміна няні. Але що буде потім з такою дитиною? Які ви спостерігали найбільш поширені наслідки раннього захоплення планшетами і смартфонами?
– Той же згаданий раніше нервовий тик або заїкання, агресія, порушення сну. Якщо гра ще не відповідає рівню розвитку дитини, то рівень її напруги сильно зростає. Тому що вона постійно намагається вирішити завдання, які її мозок ще не може освоїти.
– Ви говорите «якщо гра не відповідає рівню розвитку». Про який вік ідеться? Я чув, що психологи не радять дивитися мультфільми або взагалі телевізор дітям раніше двох років, це правда?
– Так, це рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я. Раніше нормою було три роки, тепер її поступово знижують. Хоча це дуже спірно. У мозку є свої закони розвитку. Дитина розвивається тактильно – вона повинна все помацати, зрозуміти м’яке або тверде те, що взяла, наприклад, який-небудь кубик. Той же кубик в гаджеті нереальний. Її мозок отримує з планшета або смартфона перекручену інформацію. Тому розвиток дитини теж сповільнюється, адже у неї мало пізнання реального світу.
Результати тривалого захоплення гаджетами: багато дітей не вміють нормально рухатися, не відчувають положення свого тіла в просторі. Бувають діти, які потрапляючи в школу і заходячи в клас, постійно зачіпають і парти, і учнів, як м’ячик – про все б’ються. Або спускаються сходами приставним кроком – тільки одна нога завжди першою опускається на сходинку. Будь моя воля, я б ввела під час вступу до школи прості тести – нехай дитина пройде по колоді або брівці хоча б 10 кроків. Такі тести є, наприклад, в Німеччині.
Крім того, тривале перебування перед екраном призводить до розладу сну. Для того, щоб людина заснула, в організмі виділяється гормон мелатонін. Але якщо в приміщенні постійно світло, цей гормон не виробляється і організм не може заснути. І природно він буде заблокований коли людина дивиться на світиться екран телевізора, смартфона або планшета. Не тільки дитина – дорослому важко заснути в таких умовах.
Читайте також. Вас теж дістали фейсбучні батьки?
Потрібні не заняття спортом, а елементарна фізична активність – грати у дворі в футбол, бігати, перекидатися, грати в різні квести, все це допомагає орієнтуватися в просторі. На жаль, всього цього в житті сучасних дітей дуже мало.
Ще одна проблема, з якою до мене як до психолога часто звертаються – затримка мовного розвитку дитини. Це зазвичай можна діагностувати вже в два роки. Адже такому віці у дитини повинен вже бути невеликий словниковий запас. Частково в цьому винні батьки, які занадто рано дають дитині гаджети, але інше пояснення – довге використання одноразових підгузників. На жаль, я не можу обгрунтувати науково цю тезу, тому що результати дослідження в цій області були закриті самими виробниками підгузників.
– Так, що потрібно відмовлятися від підгузників для дітей?
– Ні, мова не про це. Самі по собі одноразові підгузники – не зло, а скоріше благо. Але батьки повинні розуміти, що чим довше їх діти використовують підгузники, тим довше дитина позбавлена необхідності використовувати вольові функції, тим довше йде розвиток. Дитина повинна навчиться контролювати свої природні відправлення. І якщо вона цього навчиться пізніше, то і усвідомлена мова у неї сформується пізніше. Але все одно всі діти різні, контрольна функція може включатися і раніше і пізніше. Але до віку двох років від підгузників краще відмовитися.
Причин затримки мови може бути багато. Наприклад, дитя може погано чути або чути якийсь діапазон звуків. Тому зі скаргами на затримку розвитку мови я завжди спочатку відправляю і до ЛОРа – на перевірку слуху і органів мови. Це можуть бути і наслідки родової травми або в період вагітності була гіпоксія плода. Саме гіпоксія часто призводить до затримки психічного розвитку та інших неврологічних проблем. Буває навіть двомовність в сім’ї призводить до затримки мовного розвитку або «гіперопіка мати», яка виконує всі бажання дитини, намагаючись їх вгадати. До чого тоді їй говорити, якщо її бажання вгадуються?
Треба розуміти, що затримка мовного розвитку – часто результат цілого комплексу в тій чи іншій мірі виправних проблем. Але набагато важливіше на більш ранніх етапах помічати деякі невідповідності, і тоді багатьох проблем можна уникнути.
Розмовляв Владислав Головін
