Батьки

Тато в декреті. Уривок з нової книги Артема Чапая

На Львівському форумі видавців, який відкривається 15 вересня, видавництво Vivat презентує нову книгу Артема Чапая – журналіста, письменника, батька двох дітей. Ми вітаємо Артема та його видавців з цією визначною подією – виходом першої україномовної книги про батьківство вітчизняного автора. Ось уривок з книги, наданий для Fathers Club видавництвом Vivat.

Іронія в тому, що, навіть пішовши в декрет, чоловік усе одно опиняється в кращому становищі, ніж  жінка.

Узяти за приклад хоча б цю книжку. По суті, мільйони жінок в Україні та мільярди у світі можуть розповісти приблизно те саме. Але чи хто надрукує? Зате коли описати свій досвід пропонує чоловік — це інтригує за замовчанням: екзотика!

У мене брали інтерв’ю аж для «Української правди», ха! Хоч у повноцінному декреті я лише рік із хвостиком. У моєї матері, яка виростила чотирьох синів, паралельно працюючи інженером, інтерв’ю з цього приводу не брала навіть районна газета. Чи хто дзвонив, домовлявся про зустріч, приїжджав додому розпитати кожну із сотень тисяч жінок, які перебувають у декретах по кілька років поспіль?

А ще, завважте, чоловіка постійно хвалять:

— Ой, ви взірцевий батько! Ой, ви такий чудовий чоловік!

Ану? Яку жінку хвалять на дитячому майданчику просто за те, що вона на дитячому майданчику?

Кого називають «взірцевою матір’ю» просто за те, що вона щодня гуляє з візочком? Та й, зрештою, хто похвалить? Інші жінки? Чоловіки? Ще добре, як жодного разу не почуєш повчань, як не стати «куркою». Російською це звучить іще образливіше.

Квітень 2015 року. "Як положено кожному нормальному мужику - пішов у декрет. Бо жінка теж повинна мати можливості для професійного розвитку, навіть за відсутності бабусь і найманої праці нянь.
Артем Чапай з синами, квітень 2015 року. “Як положено кожному нормальному мужику – пішов у декрет. Бо жінка теж повинна мати можливості для професійного розвитку, навіть за відсутності бабусь і найманої праці нянь.

Коли я часом скаржусь, яка депресія накочує через брак людського контакту, через нервове виснаження або нудьгу, через те, що не робиш чогось справжнього, — знайома жінка може втішати, наприклад, ось так:

— Та ви робите щось справжнє просто тепер: ви створюєте історію «тато в декреті», таку собі антропологічну розвідку. Для мене важливо отримати підтвердження тим речам, які я бачу. Але жінки до них звикли й не вважають за потрібне навіть обговорювати, не те що змінювати. Я думаю, ваш особистий досвід має трансформуватись у великий осмислений текст, і той текст може вплинути на багатьох людей. Я бачу цей потенціал. І це таке справжнє, що справжніше нікуди.

Так мені сказала Оксана Самара, і вона одна з тих, хто подав ідею написати цю книжку. Знову ж, тут мій привілей чоловіка: чи кожна людина, перебуваючи в декреті, може вважати, що здійснює «антропологічну розвідку»?

Але й це ще не все.

Знаєте, у чому різниця між жінкою та чоловіком, які йдуть у декрет? Чоловік має вибір. Хай би як тобі було важко в окремі дні, хай би як ти страждав, що «годинник цокає, ти міг би стільки всього зробити» — тобі легше від відчуття, що пішов на все добровільно. Наприклад, із міркувань справедливості щодо жінки, для якої також «годинник цокає», яка теж може багато чого хотіти від життя, але в більшості випадків у перші роки після народження дитини вибору не має.

Читайте також. Батько в декреті. Артем Чапай.

Двоє наших знайомих одружилися дуже молодими, а невдовзі в них народилася дитина. Обоє розумні, високоосвічені, прогресивні. Вивчали в університеті соціологію, культурологію, ба більше — критичну теорію. Однак, звісно, після народжен ня дитини для жінки розпочався період «сидіння вдома», а для чоловіка мало що змінилося. Він продовжував самовдосконалюватися, працювати, розвиватися. Утім, мабуть, вивчення критичної теорії не обов’язково прищеплює критичне мислення. Теоретизуючи про різні види експлуатації, на практиці можна експлуатувати людей довкола себе. Поки чоловік займався Важливими Речами, жінка одноосібно міняла підгузки, гуляла з візочком, носила малятко на щомісячні медогляди в поліклініку, а згодом проводила ранки на дитячому майданчику, дні на кухні, вечори в дитячій кімнаті. Аж тепер вона каже:

— Я була молода й не думала, що може бути інакше.

Отже, чому жінок не хвалять за те, що вони сидять із дітьми? Бо їх ніхто не питає, чи вони хочуть. Чому чоловіків за те саме хвалять? Для них те саме — неабиякий подвиг? Лише тому, що вони роблять це з власної волі?

Читайте також. Вахтанг Кіпіані. Бути батьком – це постійне джерело позитивних емоцій

Не заперечую, часом до чоловіків у декреті ставляться негативно. Пригадую, український політик (назвімо його Чер-енко) на тлі корупційного скандалу, щоб його за законом не могли звільнити з державної посади, утік у відпустку з догляду за дитиною. Почалося:

— А-ха-ха! Що то за чоловік, який іде в декрет?

Ну, звісно. Кого в нас здивуєш корупцією? А от чоловічий декрет! А-ха-ха!

Припускаю, така думка й домінує серед певної частини населення. Серед найменш освіченої частини.

Є в нас мужик на районі, цікавиться переважно випивкою. Супився-супився, дивлячись на мене з немовлям, а якось, коли був особливо вмазаним, гикнув і сказав:

— Й-йя тебя умоляю! Н-не уподобляйся женщине!

Відтоді мовчить, але вітатися припинив. Я розумію: нормальний мужик має після роботи (або й сидячи без роботи) не займатися бабськими справами, а ходити в гараж тусити з іншими нормальними мужиками.

Подібному контингенту — враховуючи, що люди в декреті «сидять» і часом жартують про «відсидку тривалістю стільки-то років» — допоможе хіба піар-кампанія під гаслом: «Не сидел —не мужик!»

Люди, які не рефлексують, кажуть іноді, що жінці доглядати за дітьми «природно», а чоловікові — ні. Але це стосується винятково питання молока. Тільки тут у чоловіка, як в анекдоті: «От чого нема, того нема».

Оксану всі до єдиної наші старші родички питали:

— Молочко є?

— Та є, чого б йому не бути?

chapai3Трапляється всяке, але в наших друзів молоко завжди було й навіть питання про його відсутність не поставало. Проблема з молоком серед усіх знайомих сприймалася як щось виняткове. Оксана годувала старшого сина майже до півтора року. З молодшим припинила місяців у десять — просто тому, що дуже хотіла на роботу і знала, що їй невдовзі їхати в кілька відряджень.

У радянські часи, я так розумію, проблеми з молоком були, найпевніше, за правило, ніж за виняток. Чому, не знаю. Утім, припускаю, що й тепер є чимало людей, які від перших місяців годують дітей сумішами. Або як чинила, наприклад, одна моя подруга: зціджувала молоко та зберігала в морозилці — їздила навіть за кордон, а тим часом погодувати дитину міг батько.

Це до чого? Ні, не як привід зайвий раз подумати про жіночі груди. Це до того, що коли вигодо  вування штучне — тим більше нема «природних» причин, чому чоловік не може піклуватися про дітей замість жінки. Є ж вимушені ситуації. Мій приятель розповідав про свого сусіда, який сам виховує двох доньок. Дружина померла, коли дівчата були маленькі, бабусь поряд не було. На няньок грошей бракувало. Тато працював і водночас доглядав за дітьми. Важко, звісно. На роки поставив хрест на особистому житті. Але впорався, як впоралася б і мама. Нині його доньки — розумні, добрі, соціабельні підлітки.

У решті, крім молока, — що таке «природно»?

Я дуже перепрошую і пуритан та креаціоністів прошу пропустити наступний абзац.

Ми все-таки примати. Як співає австралійський комік Тім Мінчін, «we’re just monkeys in shoes». Якщо говорити про «природне», то й моногамна сім’я — скоріше не природна. Вона соціальна. Крім проміскуїтету чи гаремної системи, для деяких приматів природним є символічний анальний секс серед самців. Не через повальний гомосексуалізм, а для підтримання ієрархії та дисципліни. Прихильникам «природного» також буде особливо цікаво почитати про сексуальну поведінку карликових шимпанзе бонобо — на сьогодні наших найближчих родичів.

От… Це щодо статевих ролей у людських сім’ях.

Вони не природні, а соціально сконструйовані. Отже, можуть змінюватися. Батько може сидіти з дітьми, мама може заробляти на сім’ю. Неймовірно, але факт! Підтверджено власним досвідом!

Не те щоб я когось до чогось агітував, але настав час для камінг-ауту.

Мабуть, я фемініст. Ні-ні, не ота уявна волохата недоглянута тітка в розтягнутих рейтузах і заношеній бейсболці! Аж ніяк. Про фемінізм існує багато стереотипів; британські вчені вивели навіть формулу: чим дурніша людина, тим дурніші в неї стереотипи. Але розбирати їх не час і не місце. Грубо кажучи, насправді в ідеології фемінізму йдеться про справедливість між чоловіками та жінками. Не більше й не менше.

На початку, треба визнати, у мене траплялися хвилини слабкості. Вигулюєш у переносці одномісячну дитину, і саме в найвіддаленішій від будинку точці маршруту вона прокидається й починає кричати. Я читав, що американці проводили експерименти над своїм елітним спецназом: під час симулювання бойової ситуації вмикали через звуковий підсилювач плач немовлят. Військо деморалізувалося!

Так і ти біжиш додому, до материнської груді, і думаєш: от зараз прийду й заявлю Оксані, що все це до одного місця, дитині потрібно бути з мамою, бо чоловікові важко впоратися! Поки добіжиш, дитина знов засне — і ти нічого Оксані не скажеш. Бо стільки разів бачив, що й жінці непросто.

Можливо, я «непослідовний» фемініст — і далі дисклеймер для тих, хто в темі. Зрозуміло, що цю книжку читатимуть академічні фемініст(к)и. Боюся, хтось із них критикуватиме автора за непослідовне вживання фемінітивів, тобто жіночих форм слів: «соціологиня» замість «соціолог» на позначення Оксаниної професії тощо. І хоч, як люди сімейні, ми обоє вважаємо, що одна помита чоловіком тарілка робить для рівноправності статей більше, ніж один раз ужите слово «мисткиня», а десятеро татів із немовлятами — більше, ніж десять осіб на круглому столі про фемінітиви, — я все ж таки визнаю, що й жіночі форми слів важливі. Оксана тут більша «скепткиня», проте річ не в тому. Просто чинить опір сама мова. Звісно, мова змінюється. Зокрема, свідомими рішеннями. Однак, допоки «диригентка» звучить природно, а «фантастка» ріже вухо, мовне чуття змушує вживати живі словоформи.

Натомість для мети цієї книжки я прийняв радикальне рішення! Сімона де Бовуар може скаржитися, що у французькій слово homme позначає як людину загалом, так і чоловіка зокрема — і це робить жінку «другою статтю» навіть на рівні семантики. Російською можна дійти до цинічного «женщина — друг человека». Зате в українській мові «людина» — жіночого роду. Можливо, уважні читачки вже помітили, що я вживаю це слово передусім у значенні «жінка». Коли ж матиму на увазі «чоловік», писатиму: «чоловік».

Як каже наш старший син, їдучи попереду на велобігу:

— Тату, коли побачиш червоне світло, кричи:

«Червоне світло!»

Читайте також. Один день з життя “найкращого батька в світі”

Підпишіться на розсилку щоб щодня отримувати в свою поштову скриньку оригінальні статті та поради експертів.
↓ Отримайте краще від нас прямо в свою поштову скриньку


    form_image