Дитяча письменниця та засновник проекту «BaraBooka. Простір української дитячої книги» Тетяна Стус написала нову книгу. Своїими враженнями від прочитаного для читачів Father’s Club ділиться Ольга Купріян.
Є такі книжки, які береш – читаєш, регочеш, співпереживаєш, дочитуєш, плачеш, відкладаєш, забуваєш. А є такі – читаєш, думаєш, проговорюєш, ще читаєш, думаєш, міркуєш, роздивляєшся, перечитуєш. Оце така книжка Тані Стус про Їжака Вільгельма.
Є в ній кілька пластів. Перший – назвімо його «Їжачий». У ньому діють, властиво, їжак на ім’я Вільгельм, картаві голуби, білка Маруся, ворона Федора. З нього ми дізнаємося, що їжак Вільгельм народився (десь, певно, навесні), що місце його народження – парк «Володимирська гірка» в Києві. Ммісцевість, до речі, можна впізнати з малюнків Анни Сарвіри, і це ще один пласт. І про те, що їжаки – нічні тварини, тож вони не мають змоги побачити Світло, що їжаки впадають на зиму в сплячку й що вони, як і всі інші, мусять добувати собі їжу.
Другий – назвімо його «Дружній» – оповідає про друзів Вільгельма. З нього виходить, що голуби картавлять, і це дуже смішно, бо ворону вони називають «Федоггга». Білка Маруся тут читає газети й вірить гороскопам. І принагідно змушує читачів замислитися про те, що навіть гарний гороскоп часом здатен надихнути й вселити гарний настрій. А головне – тут ми бачимо суть справжньої дружби, взаємодопомоги, віри й навіть часом спроб піти проти природи, аби втілити чиюсь мрію. Це, гадаю, дуже важливо. Особливо, коли всі навколо кажуть:
«— Як він може побачити народження Світла, якщо він щоразу засинає на світанку?.. — питала в них Маруся. — Чому ви йому це не поясните? Чому? Він же скоро зовсім засне… Зовсім.
— Бо він все одно не пгггокинеться зггганку. Так їжаки влаштовані. Навіть коли вони — міські їжаки, — схвильовано туркотіли голуби. — Вони нічні звігггі. От він стане догггослим — і геть забуде пггго ці свої дугггниці»
Третій – про нього натякає авторка в епіграфі на початку книжки, яку присвячено відомому українсько-польському художнику Вільгельмові Котарбінському (1848–1921). Можливо, саме він – той їжак, який шукав Світла? Який змалку вдивлявся в кольори та відтінки, марив побачити те, що, здавалося б, йому побачити не було дано. Який блукав десь по Володимировій горі й розмірковувати про суть речей. І який, очевидячки, був геть нетиповою дитиною. У зв’язку з цим повертаєшся до поняття Світла, яке авторка наполегливо пише з великої літери. Чи йдеться тут лише про світло як фізичне явище? Що таке – Світло? Чому його так складно знайти і чому для цього обов’язково потрібна допомога?
І нарешті, є четвертий пласт, не менш важливий, ніж три попередні. Ілюстрації Анни Сарвіри можна розглядати довго-довго й повертатися до них так само часто, як і до тексту. Адже спочатку помічаєш лише милих і кумедних звірят, у кожного з яких – свій характер. Їжак тут трохи насуплений і весь замислений, підсліпуватий, адже він весь час перебуває або в темряві або в сутінках. Білка – екстраверт, ідейна натхненниця і рушій усіх процесів. Голуби – як голуби… хто ж їх не знає? Відтак починаєш придивлятися до других планів – упізнаєш знайомі місця в Києві, помічаєш, що художниця переважно використала дві кольорові гамми – вечірню й ранкову. Й, усвідомивши це, ще раз повертаєшся розглядати з початку. Адже десь там, на сторінках, маєш побачити народження Світла, про яке так мріяв маленький міський їжачок.
Таня Стус. Їжак Вільгельм. — Харків: Віват, 2016. — 32 с.: іл. — (Маленьке диво).
Книжку можна придбати в книгарні «Моя книжкова полиця»
Читайте також. 12 книжок для яскравого фіналу канікул