Вахтанг Кіпіані: у вихованні я скоріше пофігіст

Відомий журналіст, редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані — з недавнього часу ще й упорядник і засновник унікального музею періодики. В різні часи він був головним редактором тижневику «Фокус», редактором телепрограми «Великі українці». В нього і дружини Тетяни троє дітей. Про свої погляди на батьківство, виховання та родину він розказав нашому редактору Владу Головіну для книги «Як бути класним татом»

Мені доводилося багато спілкуватися з ерудованими людьми. Але є такий ерудит, який насправді знає все. Це – мій батько. Про таких як він кажуть «людина енциклопедичних знань». Мама називала його «умніца». За фахом він інженер-енергетик і зараз, хоча він вже і пенсійного віку, він продовжує заробляти гроші — складає енциклопедичні словники.

Ще з дитинства я пам’ятаю, що на будь-якій моїй прогулянці з батьком він міг відповісти на всі мої запитання. А я був дуже допитливий. Тваринний світ Кавказу, історія якогось старовинного будинку в Тбілісі – він про все міг розказувати довго і цікаво. Напевно, моя пристрасть до історії – від нього.

Я почав читати в чотири роки. В нашому домі було багато книжок і читали всі – і бабуся, і мама, хоча мама не мала вищої освіти, але читати – це було її внутрішнє покликання. З моїм читанням був епізод, з якого, я так підозрюю, почалося моє захоплення. Якось ми з мамою були у книжковому магазині. І продавець їй каже: зверніть увагу як ваш син дивиться на карту світу, купіть йому. Це була звичайна, радянська, політична карта світу. І мама її купила, повісила в кімнаті, і невдовзі цю карту я вивчив на пам’ять. Я знав всі країни світу, всі столиці, всі проливи, всі острови. Коли мама просила когось с гостей «поганяти» мене, тобто питати де якась країни чи столиця, чи острів, це було неможливо, я знав все. А питати люди, які теж добре знали світ. Ми жили в Новоросійську, в мене в родині всі були або моряками або портовиками.

Приходячи в гості, мама питала: У вас є «Большая советская энциклопедия? Дайте ему». Я читав будь-що, журнали, словники. З часом, коли я вже був підлітком, я читав багато періодики, де постійно зустрічав публікації на тему «Легко ли быть родителем»? Здавалося, що це основна ідея радянської публіцистики на тему родини – це дуже відповідально і важко. І мессидж про важке батьківство мені запам’ятався.

Тільки тоді, коли в мене народилася Тамара, в 1998 році, я почав вчити книжку, якою є дитина. І перше відкриття – бути батьком це не мука чи тягар. Це класно. Це постійне джерело позитивних емоцій. Вона спить – ти щасливий, вона прокинулась – ти щасливий, вона протягнула руку чи посміхнулась – все це щастя.

Родина Кіпіані

Відверто кажучи, я не можу сказати про себе, що я добрий батько. Я дуже багато часу приділяю роботі. Діти сумують, коли дізнаються, що я знову буду пізно. А роботи дійсно багато, я викладаю у Львові і веду телепередачу на тамтешньому телеканалі, пишу колонки для кількох видань, 30 років збираю періодику, це теж відбирає мене у родини. Але я не можу це кинути.

Коли я працював на центральних телеканалах, то заробляв більше. Тепер, щоб вийти на ті ж доходи, треба втричі більше часу і засиль. Звичайно, іноді бувають пропозиції змінити роботу. Але все має свою ціну. Я не можу працювати в олігархічних ЗМІ. Або там, де порушують свободу слова. Багато моїх колег залишились працювати в таких ЗМІ. Я не можу сказати, що вони є погані люди. Але вони змирилися з тими умовами роботи і життя, з якими я не можу змиритися. Моя внутрішня самоповага не дозволяє. Один канал мені пропонував великі гроші, хорошу посаду, але в контракті було 15 чи 19 прямих заборон щодо інформаційної політики. Ми з дружиною над цим посміялись – як вони взагалі сміють людям пропонувати таке приниження? І я дітям кажу, що якщо була в така робота, я мав би можливість купити дім і багато чого. Але такий компроміс зіпсує все життя.

Книга «Як бути класним татом» 

Ми багато говоримо з дітьми про цінності. Іларіону зараз ставить багато питань про справедливість чи про відносини між людьми: а це добре чи погано, а це багата людина чи бідна, тобто він хоче в голові собі розкласти якісь важливі речі.

Ми говорили з ними і про революцію. Я вважаю, що люди зробили величезний громадянський подвиг і в 2004 році, і в 2013-2014 році. Попри всі політичні акценти обох революцій. Коли діти питали мене, чому люди виходять на вулиці, я казав, що люди хочуть жити в вільній країні, вони хочуть, щоб була справедливість. Тому коли я пропадав багато ночей і на тому майдані і на цьому, діти розуміли, що я це роблю для них. Навіть тому що, якщо країна не буде вільною, я, як журналіст, не зможу заробляти.

В мене діти були задіяні ще за часів помаранчевої революції. Вони вже грали у революцію. Якось я прийшов додому, і син плаче і каже: «Тато, я не хочу бути Януковичем, а Тамара змушує мене бути Януковичем».

За часів президенства Ющенка мені урядовці подарували великий , з півметра фотопортрет мого сина Іларіона. Він там з помаранчевою кулькою за часів першої революції. Як виявилося, цей портрет як символ Майдану висів в кабінеті віце-прем’єра, і коли прийшов новий склад Кабміну, хтось сказав: «Це ж син Кіпіані», і мені подарували цей портрет.

Читайте також: Олександр Тарченко: Не виховуйте дітей, живіть з ними

Ще одна з цінностей, яку я хотів би передати дітям – працелюбство. Я багато працюю сам, і ми розказуємо дітям, що наші батьки, вже літні люди, і досі працюють. Може, цей приклад зіграє свою роль, коли це буде потрібно. Тому що зі мною це спрацювало. Я бачив як важко працювали мої батьки та всі мої рідні. Іноді я залишався у бабусі на роботі і я спав в камері схову на морвокзалі в Новоросійську. Тому для мене природно працювати багато і мені здається, що цього достатньо для наслідування.

Іноді діти мене питають: а ми можемо купити свій дім? Я кажу: практично – ні. Вони в Америці бачили красиві помешкання і я їм відповідаю, що ми такий дім купити не можемо, але у вас такий шанс є. Тому що моя донька вже знає англійську краще за мене. Я кажу їй: «Перед тобою відкритий весь світ, в мене не було такого, ти можеш бути вільнішою за мене». Наш з Тетяною батьківський підхід такий: ми вам, дітям, даємо максимум, забезпечуємо, лікуємо, купуємо книжки, навчаємо в школі, ми в них інвестуємо, а чи воно спрацює – це вже від вас залежить.

***********

Для східних народів притаманне більше легке ставлення до життя загалом. І до виховання дітей також. В Грузії якось простіше ставляться до дітей. Якщо у нас дитині, яка валяється на підлозі чи на землі, будуть казати «ай-яй-яй!!», то грузинські мами будуть індиферентно палити чи пити каву.

Але саме на Сході чи у південних народів я бачив повагу та любов до дитини. В будь-якому ресторані чи просто людяному місці всі будуть в захоплені від вашої дитини. Я кілька разів бачив, як чиєсь немовля чи мала дитина в ресторані ставала центром уваги для всіх гостей. Всі по черзі беруть її на руки, бавляться з нею, хвалять її, підкидають її. Тому що для східних народів дитя – це центр всесвіту.

Може тому у вихованні скоріше пофігіст. Адже я теж на певну частку зі Сходу. Я пливу за течією. Моя дружина більш організована чим я, вона справжній менеджер. Ми вчителі за фахом, але вона працювала в різних компаніях різних галузей. Саме вона в родині організовує циклічні процеси – лікування, прання, навчання. Діти знають, що з мамою можна говорити про більш конкретні та предметні речі, а зі мною – про світогляд та смисл життя, про цінності, про ставлення до чогось. Навіть коли мене нема дома, то дружина говорить: тато приїде, ми його запитаємо.

Я дуже люблю моменти споглядання і емоційного зв’язку. Повертаєшся з відрядження додому, заходиш, бачиш як вони сплять, підсвітив мобільним, побачив їх обличчя – і відчуваєш себе повністю щасливим. Якось на запитання в соціальних мережах «Хто ти» я написав: журналіст-батько. Бути батьком – це справжня людська іпостась, так само як бути громадянином, чи українцем, чи членом громади. Для мене це дуже важливо.

 

«Дитячі» уривки з блогу Вахтанга Кіпіані

************

Діти, як зазвичай, бісяться вдома, і Тамара випадково вдарила Ларіка трохи нижче живота. Реакція була блискавичною, в його фірмовому стилі: — Эй, осторожнее — ты мне чуть не повредила фамильное гнездо! Кілька днів пройшло, але дотепер посміхаюсь

****************

Відвіз старших дітей до їхньої бабусі. Дорогою Ларік видав фразу — «Тамара, мені здається, що ти підлещуєшся до тата, коли кажеш, що хочеш бути журналістом».

******************

Вже по опівночі. Чую тіп-топ, тіп-топ, відтак краєм ока бачу, що це Іліко іде до туалету. За хвилину крочки повторюються і бачу як Ларік повертається до ліжка, а за ним… Хвостиком, тримаючись за ручку братика топає із закритими оченятами Датошка, який, виявляється, стояв і сонний чекав під дверима… Прошльопали вони паровозиком назад до своєї кімнати, а я ледве не плАчу. Як, виявляється, мало треба для щастя

***********************

Ларик выдал очередной перл: «Папа, у меня в классе две Соломии и один предатель».

*************************

Ранкове. Ларік дивиться на бутерброд з червоною рибою — «невже це моя доля»?

***************

Дві години тому під парадне прибився їжачок. Ми його нагодували молоком, сфоткали для історії Дарницького району і відпустили там, де взяли. Ларік, весь у сльозах, сказав — цитата — «зустріч з їжаком перевернула моє життя».

****************

Ларик сегодня сказанул, что его в жизни раздражают три человека — Карлсон, Верка Сердючка и — цитата — «чудик из рекламы «Фокстрота». Вспомнилось, что лет пять назад Тамрико, глядя на передачу по «1+1», сказала — вот Винни-Пух — понятная фамилия, а Слава Пиховшек — какая-то непонятная

***************

Іларіончик навчився писати. Перші три слова — мама, Вова і… коліно. Питання дня — хто такий Вова? ;))

**************

Тамара влітку закопала гроші на бабусиному городі під Миколаєвом. Каже, що хотіла виростити грошове дерево

***************

Мама, не надо говорить это ужасное слово «хулиганы». — А как надо? — Лучше так — просто звери…

**************

Бабуся питає 4-річного онука: — Ти чого такий сумний, не засинаєш? — Понимаешь, бабушка, мне так не хватает материнского тепла…

***************

Іліко під час вчорашнього футбольного матчу видав: — мамо, а наші в якій формі грають? — у жовтій. — а ЗЛО в якій?

***************

Ларік розплакався, захотів різко додому, хоча у бабусі йому з Тамріко добре. Самі ж про це цілий день розповідали. Тонкошкірі й вразливі у мене діти. Розплакатися ім дуже легко, вони до всього відкриті й всім співчувають. Хочеться, щоби так було довше, але водночас і боляче дивитися на потоки сліз

********************

Іларіон заробив бронзову медаль і грамоту за виконання джайву, вальсу і ча-ча-ча на змаганнях, організованих «Українською Лігою Танцю». Ми недооцінювали-сміялися-тішилися. І от маємо Чемпіона))) Повненька партнерка йому, правда, чомусь не подобається — «добрий» Іліко називає її «мішком з картошкою». Спить. Завтра будемо шви з рани, що добре зажила, знімати

*****************

Ларік кричить Тамарі — «побий мене, я пацихіст». Плутає «пацифіст» з «мазохістом». Тома йому вказує на помилку. Мені здається, що я в десять років не знав значення обох слів

**************

Якось ми з семирічною Тамарою проходили повз Могилянку і я їв розказував який це хороший університет, бо туди можна тільки чесно поступити, там добре навчають, а потім, після першого чи другого курсу можна поїхати навчатись в Америку, і тут я бачу: дитина реве. Я перелякався, думав, вона ногу вдарили чи щось трапилося, питаю неї, вона каже: Я не хочу вас кидати і їхати в Америку! Тобто батько семирічній дитині намалював перспективу, яка в її голові означало бути без батьків.

************

Якось я перетягував великі валізи з книгами та періодикою до свого музею, і молодший Ларік запитав мене: Тату, а коли я вирасту, я теж буду все це тягати? Я кажу, звичайно ні.

Читайте також. Правила батьківства: Микола Лисенко-молодший