Батько двох дітей та фотохудожник Арсен Федосенко так фотографує дітей, що неможливо відвести погляд. Для Father’s Club він поділився секретами своїх зворушливих світлин
Коли моєму старшому сину був рік, я працював у рекламному агенстві. Здавалось, що це крута робота – впливати на думку суспільства, піднімати продажі, де за творчість отримують гроші. Але кількох років роботи вистачило, щоб змінити свій погляд на цю індустрію – як на оманливу сферу спокуси, марнославства й угод із власною совістю.
Не пам’ятаю хто перший задав це питання, але відповідь на нього позбавила сенсу подальшої роботи в рекламі: що я роблю такого, чим зможуть пишатись мої діти? У 2007-му, після народження молодшого сина, я полишив рекламу, аби знайти відповідь на це запитання перш, ніж почую його від синів.
Я свідомо присвятив своє творче життя сімейній фотографії, як можливості зберегти те, що вже не повториться.
Дитина перебуває у процесі пізнання і взаємодії зі світом: яка на дотик трава, як добре сидіти на підвіконні й малювати на склі, жорстка таткова борода чи ніжна мамина шія. Чим старше дитина, тим ширше коло взаємодії з оточенням. Кожен дотик реаьлності викликає маленький емоційний спалах, що закарбується в дитячій пам’яті. Враження, що формують фундамент особистості. Дорослі ж, яку б роль не мали в суспільному житті, – в обіймах дитини забувають про все, і стають справжніми собою. Вірю, що подібні моменти, зафіксовані правдиво й щиро, стануть камертоном для душі на все життя.
Ці кадри може робити кожен, на будь-який пристрій – камеру, чи смартфон. Для цього потрібно лише кілька складових:
Перше правило – НІКОЛИ не примушуйте дітей посміхатися й позувати на камеру. Хто сказав, що цікаві лише посмішки?
Фразами «Маша, улыбнись – тебя снимают» ми привчаємо дітей до лицемірства. По суті, це маніпуляція, адже дитина хоче догодити батькам й зобразить, що завгодно. От тільки як потім дізнатись – яка вона справжня? Найскладніше знімати того, хто вже навчився «правильно позувати».
Ще один принцип – щирість. Слово, погляд, чи посмішка цікаві лише тоді, коли вони щирі, коли головний герой не позує, а проживає своє власне життя. Справжнє життя – справжній знімок. Хочете щирості – будьте щирі.
Третя складова: повага і такт. Це означає, що ти маєш всерйоз ставитись до світу дитини, й на час залишити свій. Зробіть подарунок, хоч би просту квітку. Перш, ніж хапатись за камеру чи смартфон й цілитись нею в обличча моделі, пограйтесь, присядьте до рівня її очей, поспілкуйтесь, погребіться разом у піску та скуштуйте котлету з грязючки, якщо попросять. Лише так можна заслужити довіру дитини.
Між спостерігачем і учасником події існує тонка, але принципова різниця. Спостерігач випадає з процесу. Якщо дитина присвятила вам вірш, або священник читає поруч з вами молитву – нехай це зніме хтось інший, а ви проживете.
Четверте правило — відчуття та взаємодія. Діти вміють переживати емоції надзвичайної сили, — з ними разом і ми стаємо чутливіші. Коли у душі щось ворухнулось — тоді є що знімати. Хіба можливо передати те, чого сам не відчуваєш?
Найцікавіші прояви емоцій людини – в контакті з оточенням, – з вітром, сонцем, чи дощем, музикою, твариною, іграшкою, чи рідною людиною. Взаємодія робить знімок справжнім.
І останнє — цінуйте реальне життя, бо воно швидкоплинне. Цінуйте свій час в колі близьких, вчіться у дітей їх природності, бережіть контакт з ними. Не ставтесь до зйомки, як до окремого процесу чи події, – просто насолоджуйтесь реальністю, іноді фіксуючи її.
Принципи такої фотографії спільні по обидві сторони камери, – просто діти й так їх знають 😉
Щодо теми зйомки, то я не підтримую ідеї стилізації (під «ретро», «лав-сторі», «фешн», та інше), – не люблю імітувати реальність, хоча окремий реквізит дуже допомагає розкритися. Один знайомий, дуже гарний дитячий перукар, перед стрижкою дає дітям «Чупа-чупс», щоб відвернути їх увагу, я ж беру з собою мильні бульбашки, квітку, м’яч, капелюха чи скейт, – діє безвідмовно на дітей від 5 до 95.
Арсен Федосенко – фотохудожник, батько двох синів, Автор сервісу збереження спогадів «Сімейні фотоархіви»
Читайте також. Краса дитинства у фотографіях Едріана Мюрея
